WWW.BOOK.LIB-I.RU
БЕСПЛАТНАЯ  ИНТЕРНЕТ  БИБЛИОТЕКА - Электронные ресурсы
 

«ДИТЯЧА ЕНЦИКЛОПЕДІЯ УКРАЇНА СЛАВЕТНІ ГЕТЬМАНИ ТА ІЇІШ І ВИДАТНІ ПОСТАТІ КОЗАЦЬКОЇ ДО БИ ВИДАВНИЦТВО РАНОК - ДИТЯЧА Енциклопедія УКРАЇНА СЛАВЕТНІ ГЕТЬМАНИ ТА ІНШІ ВИДАТНІ ...»

ДИТЯЧА ЕНЦИКЛОПЕДІЯ

УКРАЇНА

СЛАВЕТНІ ГЕТЬМАНИ

ТА ІЇІШ І ВИДАТНІ ПОСТАТІ КОЗАЦЬКОЇ ДО БИ

ВИДАВНИЦТВО

РАНОК

----- ДИТЯЧА Енциклопедія

УКРАЇНА

СЛАВЕТНІ ГЕТЬМАНИ

ТА ІНШІ ВИДАТНІ ПОСТАТІ КОЗАЦЬКОЇ ДОБИ

ВИДАВНИЦТВО

РАНОК

УДК 030(477)

ББК 92(4Укр)

Б28

Видано за ліцензією TOB Видавництво «Ранок»

Батій Я. О.

Б28 Україна. Славетні гетьмани та інші видатні постаті козацької доби. —X.: «Веста», 2010.— 128 с.: іл.

ISBN 978-966-08-4685-2.

Перша письмова згадка про українських козаків датується 1489—1492 роками. Саме з того моменту розпочалася історія козацтва —історія битв, походів, поразок і перемог. Усі визначні події тих часів повяз ані з іменами певних осіб: козацьких ватажків, отаманів, гетьманів. Про них і піде мова в даній книзі.

УДК 030(477) ББК 92(4Укр) Н ауково-популярне видання Батій Я на О лександрівна УКРАЇН А. СЛАВЕТНІ ГЕТЬМАНИ ТА ІНШ І ВИ ДА ТН І ПОСТАТІ К О ЗА Ц Ь К О Ї Д О Б И Ведучий редактор Н. В. Бірічева Технічний редактор С. В. Вітковський Коректор Н. В. Красна Код Р10728у. Підписано до друку 15.10.2009. Формат 84x108/16. Папір крейдяний.

Гарнітура Петербург. Друк офсетний. Ум. друк. арк. 13,44.

ТОВ «Веста». Свідоцтво ДК № 3323 від 26.11.2008.

61064 Харків, вул. Бакуніна, 8А.

Адреса редакції: 61145 Харків, вул. Космічна, 21а.

Тел. (057)719-48-65, тел./факс (057) 719-58-67.

Для листів: 61045 Харків, а/с 3355. E-mail: office@ranok.kharkov.ua З питань реалізації звертатися за тел.: у Харкові — (057) 712-91-44,712-90-87;

Києві - (044) 599-14-53,417-20-80; Донецьку - (062) 345-98-24;

Житомирі — (0412) 41-27-95, 44-81-82; Дніпропетровську — (056) 785-01-74;

Львові — (032) 243-08-85; Сімферополі — (0652) 22-87-01, 22-95-30;

Тернополі — (0352) 40-01-37,53-32-01; Миколаєві —(0512) 35-40-39, Рівному — (0362) 26-34-20; Сумах — (0542) 21-07-35;

'Черкасах - (0472) 64-41-07, 36-72-14.

E-mail: deti@ranok.kharkov.ua Представництво

–  –  –

КОЗАЦЬКИЙ РОДОВІД В одному зі ст ародавніх переказів Україну н а ­ особливу організацію навіть повсякденного звано «шматочком раю на зем лі». М абут ь життя. Поступово козаки перетворилися тому доводилося народові знову й знову боро­ на професійних воїнів, оборонців України від нити її від запеклих зазіхань чужинців. Протя­ свавілля польської шляхти та м усульм анської гом віків, починаючи з 15 століття, об ов’язок загрози, на останній форпост християнського охорони українських зем ель покладався на ко­ світ у на Сході. Н едарма ж степових лицарів зацт во. Степові лицарі недарма називалися часто порівнюють із хрестоносцями!

саме козаками; це слово м ає тюркське похо­ Таке життя пот ребувало постійного напру­ дження і означає «вільна, незалеж на лю дина», ження всіх духовних і фізичних сил, і немає «людина поза підданст вом». Постійна загроза нічого дивного у тому, що в козацькому середо­ нападу татар призвела до занепаду південних вищі з ’явилося чимало видатних постатей — зем ель України, де ут ворився досить великий неперевершених полководців і держ авних дія­ м алозаселений регіон — так зване Дике Поле, чів. Саме тут народж увалися перші паростки у життя якого панівна верхівка того часу м ай ­ української держ авності і ф орм увалася н а­ же не вт ручалася. ціональна свідомість нашого народу.





Саме на прост орах Дикого Поля — між се­ Перша письмова згадка про українських козаків редньою і нижньою течією Дніст ра на заході, дат уєт ься 1489—1492 рокам и. Саме з того нижньою течією Д ону і Сіверським Дінцем на часу і веде відлік історія козацтва — історія сході, від річок Самари та Інгулу до Азовського героїчних битв, відчайдуш них авант юр, см іли­ і Чорного морів на півдні — існувала постійна вих походів, гірких поразок й славетних пере­ необхідність відбиватися від нападів степо­ мог. Усі визначні події тих часів п о в’язані вих кочовиків. З а цих ум ов войовничі мешканці з іменами козацьких ватаж ків — гетьманів, регіону були змуш ені постійно вдосконалю ва­ кошових отаманів, полковників. Про них і піде ти свою військову майстерність, дбати про м ова в цій книзі.

ВИТОКИ КОЗАЦТВА У першій половині 16 століття Наприкінці 14 століття більшість україн­ кількість козацтва ставала все ських земель належали до складу Речі більшою, і з напіввійськового Посполитої. Козаки того часу — мешканці промислу воно перетворювалося степів — вели кочовий і військовий спосіб на окремий стан тогочасного життя, здобували собі засоби до існування за українського суспільства. Виро­ допомогою війни і різноманітних промислів блялися і встановлювалися (полювання, рибальства, пізніше торгівлі та військова організація, землеробства). Ці люди брали участь у вій­ адміністративний устрій, ськових походах, входили до складу вій­ закони і звичаї. Не раз ськових загонів чи надвірної охорони замож­ козацтво починало по­ них людей (шляхти, торгівців), служили встання проти у військах різних держав, зокрема Речі Поспо­ національного та литої, у деяких випадках нападали на панські релігійного гніту маєтки та купецькі каравани. Але вже в 15 шляхетської Польщі. Зі свого столітті степові області України стають при­ боку Польща використовувала датними для ведення землеробства, і шляхта козаків як військову силу для Речі Посполитої починає вимагати привілеїв захисту від нападів татар на землі у цьому регіоні. Утворюються і турків, задля чого з козаків величезні маєтки, які вирощують зерно для було утворено реєстрові полки, експорту в Європу, посилюється тиск на на­ що перебували на військовій селення, і велика кількість людей іде далі службі у польської держави.

в степи, поповнюючи склад козаків. У 16 столітті основним центром Гуртуючись, вільні люди влаштовували розселення козацтва стало Запорож­ тимчасове житло, вели спільне господарство: жя, або Низ (територія поблизу збирали мед диких бджіл, вичиняли шкури, Дніпровських порогів). Звідси і на­ в®лили м@со та рибу. На початку зими зва козаків —запорозькі, або низові.

втікачі поверталися до своїх домівок. Козаки заснували укріплені поселення — Січі. А в се­ У степах козакам не раз доводилося всту­ редині цього ж століття відбулися перші походи козаків пати в сутички з татарами, які використову­ на турецькі міста. За свою службу козаки звільнялися вали Дике Поле як пасовище для своїх від податків, отримували землю та ще й користувалися табунів. У ті часи багато козаків гинуло і по­ судовим імунітетом. Тоді ж було вперше передано ко­ трапляло у полон, але і козаки били татар, закам клейноди та дано у володіння місто Трахтемирів відбираючи у них зброю і худобу, яку ділили із Зарубським монастирем, який став першим лікар­ між собою порівну. няним закладом для поранених у боях козаків.

С. Васильківський. «Сторожа запорозьких вольностей»

ВИТОКИ КОЗАЦТВА

Остап (Остафій) Дашкевич (? —1535) Литовський воєвода, Черкаський та Канівський староста (1515—1535) Остап Дашкевич був тією лю­ диною, яка вперше спромоглася об’єднати під своєю рукою велику кількість лицарів степу, створити з них справжню армію і здійснити з нею низку походів про­ ти Туреччини та Криму. Народився Остап у місті Овручі, але дата його появи на світ не збереглася. Пер­ ша документальна згадка про Дашкевича датується 1521 роком, коли кримський хан Махмет-Гірей пішов війною на Московське князівство і закликав на допо­ могу Остапа із загоном козаків. Але варто було тата­ рам повернути додому, як вони забрали в полон свого вчорашнього союзника.

Дашкевичу вдалося втекти з неволі, а в 1523 році він вперше нагадав підданим хана, що ті поступили вкрай необачно. Козаки канівського старости добря- 0 ст а п (0 с т а ф ій ; Дашкевич че насолили татарам, спустошивши Очаків та численні прилеглі аули. Через п’ять років він знову атакував Очаків — разом із Предславом Лянцкоронським.

У 1533 році Дашкевич почав доводити польському сеймові необхідність збудувати на низу Дніпра замок, де б постійно перебувала охорона з 2000 козаків. Ці вояки, на думку Дашкевича, повинні були отримувати щорічну платню від уряду, і за це боронити кордон України від татар. На той час сейм не зрозумів вигоди від такої пропозиції, зате 1552 року на неї скористався засновник Запорозької Січі Дмитро Вишневецький... На жаль, Остап Дашкевич цього не дочекався. У 1535 році він помер і був похований поблизу Успенського собору в Каневі.

–  –  –

Починаючи саме з нього козацькі ватажки по­ чали ділитися на реєстрових і січових, хоча цей поділ часто виявлявся суто умовним.

До реєстру входило шість тисяч козаків, ще 20 тисяч вважалися «сторожовими». Козацька старшина складалася з обозного, судді, писаря, двох генеральних осавулів, генерального бун­ чужного, хорунжого, полковників, сотників і отаманів. Було також утворено трибунал і суди, у власність козацького війська відійшло місто Трахтемирів.

От тільки помиритися з кримським ханом Баторію не судилося, і в 1576 році військо РуТ. Шевченко. «Дарунки в Чигирині»

жинського знову «навідалося в гості» до татар.

Козаки оточили Іслам-Кермен — міцну форте­ підкоп і закласти порохову міну. На жать, міна цю, мури якої могли витримати тривалу облогу. вибухнула передчасно. Багато запорожців було Щоб зруйнувати мур, гетьман звелів зробити скалічено, а сам Богдан Ружинський загинув.

–  –  –

витися панування іноземців. Тож навесні 1595 лод, а поляки помирали від спраги. Жолкевсь­ року на Київщині, Переяславщині, Поділлі, кий знову послав Лободі пропозицію видати Волині діяло вже кілька десятків загонів, що на­ Наливайка та інших керівників руху, а самому раховували близько 12 тисяч повстанців. Але здатися на милість короля. У козацькому таборі єдності між ватажками не було, і кінець кінцем дізналися про це, звинуватили Лободу в зраді повстанське військо розділилося: Лобода виру­ і зопалу відтяли йому голову. Наливайка ж зви­ нуватили в тому, що він завів повстанців у паст­ шив до Черкас, а Наливайко — на допомогу по­ встанцям Волині, а потім із боями захопив ку, скинули його з гетьманства і вручили була­ білоруські міста Бобруйськ і Могильов. ву Кшиштофу Кремпському.

Козаки знищили залогу Білої Церкви і по­ Після двох діб запеклих боїв козаки чали відходити до Трипілля. Жолкевський ки­ зібралися на раду і згодилися віддати полякам нувся навздогін, і 24 березня неподалік від Наливайка та інших ватажків. У таборі Білої Церкви, в урочищі Гострий Камінь, повстанців почалася усобиця, колишнього відбулася вирішальна битва. Бій був запеклий, гетьмана схопили і зв’язаним привели до Жолобидві сторони понесли величезні втрати, але кевського. Разом із Наливайком, до рук по­ перемоги не виборов ніхто. Матвій Шаула був ляків потрапили найближчі соратники Севетяжко поранений, і замість нього козаки обра­ рина — Шаула, Шостак, ще кілька старшин.

ли новим гетьманом Наливайка. Після цього 8 червня 1596 року повстанці склали зброю повстанці рушили до Трипілля, а Жолкев­ і були жорстоко знищені королівським вій­ ський повернувся до Білої Церкви, де спо­ ськом. Лише загону на чолі з Кремпським вда­ дівався дочекатися підмоги. лося пробитися крізь ряди польського війська 15 травня козаки дісталися річки Сули, але й відійти на Запорожжя.

шлях їм перекрив один із загонів Жолкевсько- Наливайка тримали у в@зниці у Варшаві го. Повстанці відійшли до річки Солониці протягом року, безперервно піддаючи торту­ і в одному з її урочищ обладнали укріплення, рам. 11 квітня 1597 року знаменитого козаць­ оскільки потрапили в оточення. Протягом двох кого ватажка жорстоко стратили, виставивши тижнів, починаючи від 16 травня 1596 року, знівечене тіло на острах населенню. Це не по­ вони тримали оборону. Обидві сторони втра­ діяло — справа Северина була згодом підхоп­ тили багато вояків, серед козаків почався го­ лена його наступниками.

Зборівська битва. Діорама

–  –  –

Ф едір Полоус (кінець 16 —початок 17 ст.) Даних про життя Федора Полоуса збереглося дуже небагато. Гетьманська бу лава побувала в руках цього козацького ватажка двічі —у 1595 та 1598 роках. Про­ тягом деякого часу Полоус очолював реєстровий козацький гарнізон, який стояв на острові Хортиця.

Відомо, що майбутній гетьман зміг об’єднати реєстрових та нереєстрових вояків задля спільного походу проти Буджацької татарської орди. Категорич­ но відкидаючи навіть можливість союзу з Річчю Посполитою, Федір Полоус у 1594—1596 роках узяв найактивнішу участь у повстанні під прово­ дом Северина Наливайка.

У 1598 році Полоус, знову обраний гетьманом, підняв на Запорожжі повстання проти польського уря­ ду. Історичних даних щодо подальшої долі цього ко­ зацького проводиря науковцям виявити не вдалося.

Ю. Брандт. «Козацький табір»

01АМ Ж Цікаво!

• У 1572 р. король Речі Посполитої Сигізмунд II Август видав універсал про створення першого козацького формування, до якого ввійшли три­ ста козаків, а сам загін дістав правового стату­ су регулярного війська. За правління Стефана Баторія польський уряд, запровадивши реєстр козаків, одночасно зробив спробу знищити непідкорену Запорозьку Січ. У квітні 1578р.

було видано королівський універсал, за яким заборонялось пускати запорожців «на волость»

і торгувати із Січчю зброєю і порохом. Але того ж року, готуючись до війни з Московською державою і намагаючись використати в ній козацтво, Баторію довелось збічьшити кількість реєстрових козаків і надати їм ряд нових привілеїв.

–  –  –

НА ЗОРІ ДЕРЖАВНОСТІ Зародком нової української державності — тобто військовими відзнаками та символами козацької — на рубеж і 16—17 століть стала влади одночасно. Д о прапора козаки ст авили­ Запорозька Січ. їй були притаманні майже всі ся як до святині.

ознаки республіки: власна територія, система Запорозька Січ стала єдиним місцем, де селяни виборних органів влади, правові звичаї, військо. та міська біднота знаходили притулок і з а ­ Вищим законодавчим органом Січі вваж алася хист від феодального та національного гніту.

Січова Рада. Вона виріш увала найважливіші Січ була оплотом волелюбності українців, питання внутрішньої політики: проводила р о з ­ звідси розходилися хвилі народних повстань поділ земель, угідь та рибних ловищ, чинила суд проти панування шляхетської Польщі, а пізні­ за тяжкі злочини. Загальна (військова) Рада ше і проти ненависного кріпацтва. У 17 сто­ проходила на Січі два-три рази на рік. На Р а ­ літті Запорозька Січ перетворилася на по­ дах також обирали козацький уряд. літичний центр України.

В адмініст ративно-терит оріальному відно­ Н евдовзі після смерті гетьмана Петра шенні Запорозька Січ поділялась на паланки Конашевича-Сагайдачного (1722 р ік ) козаки (округи) на чолі з полковниками. Умови прийо­ остаточно відмовилися від компромісів із м у до Січі передбачали вірність православ’ю, Польщею. Повстання проти шляхти та м а г­ ум іння володіти зброєю, дотримання т ради­ натів спалахували одне за одним. їх очолю ва­ цій т овариства, відсутність сім ’ї. Ж інок на ли гетьмани Тарас Ф едорович (Т рясило), Іван Січ не допускали. Одруж ені козаки жили в Сулима, П авел Бут (П авлюк) і Яків Остряприкордонних із Січчю районах зимівниках. нин. І хоч всі ці заворуш ення були жорстоко —

–  –  –

Петро Конашевич-Сагайдачний (1570-1622) Петро Конашевич-Сагайдачний — один із найвидатніших діячів української історії, з його діяльністю більшою чи меншою мірою пов’я ­ зані практично всі події політичного життя України початку 17 століття. З документів того часу, зі сторінок літописів і спогадів сучас­ ників ми знаємо про Конашевича-Сагайдачного як про найвидатнішого полководця Європи, дипломата, захисника української культури й духовності. Він відзначався гострим аналітич­ ним розумом, послідовністю і непохитністю у досягненні поставленої мети, розвинутим по­ чуттям власної гідності.

На початку 17 століття під рукою Сагай­ дачного було понад сорок тисяч козаків — чи­ мала професійна армія. Десятки і сотні чайок здійснювали походи на Крим та узбережжя Туреччини. У 1606 році козаки захопили ту­ рецьку фортецю Варна, яка до того вважалася неприступною, а також десять турецьких га­ лер із продовольством, товарами й екіпажами.

Розлючений султан наказав перегородити Дніпро залізним ланцюгом і заблокувати козаків. Але запорожців ця перешкода не за­ Петро Конашевич-Сагайдачний тримала. У наступному році воїни Сагайдач­ ного здійснили великий похід на Крим, захо­ пили і спалили фортеці Перекоп та Очаків,

–  –  –

М. Самокиги. «Козаки у поході»

та безпомічних козаків. Відбувся новий вели­ одну з провідних ролей у повстанні проти кий похід на морі і ще один — під Бєлгород. свавілля шляхти. У 1626 році Голуб, якому було У той же час до війська були вписані сто тисяч майже вісімдесят років, знову посів козаків, якими було доручено командувати ста місце гетьмана Запорозького (тобто полковникам. нереєстрових козаків). Незважаю­ чи на вік, він вирішив ще раз узя­ Козацьке посольство, що прибуло на сейм до Варшави, прямо заявило: у тому разі, якщо ти участь у поході на Крим — щоб їхні побажання не будуть ви-конані, вони «зчи­ остаточно звільнити півострів із-під нять повстання». Але після кількох днів супе­ влади Стамбулу. У результаті, речок коронний уряд вирішив: релігійних козаки буквально розтрощи­ справ поки що взагалі не торкатися, реєстр ли турецьку армію.

скоротити до п’яти тисяч, а питання унії Однак повернутися з цьо­ відкласти до наступного сейму. го походу Голубу вже не суди­ Протягом усього життя Оліфер Голуб виз­ лося. Разом із давнім бойо­ начався як блискучий флотоводець. Він був вим товаришем Михайлом останнім гетьманом, який одержав так багато Дорошенком він загинув під перемог на морі. Водночас ця людина з іфал а Бахчисараєм.

Історики вважають, що невдача посольства спонукала Оліфера Голуба скласти із себе повноваження гетьмана. На початку 1623 року булава була передана полковнику Богдану Конші, а в травні, після раптової смерті Конші, Михайлу Дорошенку. До речі, Голуб дізнався про це лише пізніше, бо саме очолював морський похід під Стамбул.

Михайло Дорошенко влаштовував польський уряд — він зневажливо ставився до Низового козацтва («черні»), дбав тільки про потреби реєстровців, конфліктував із православним українським населенням.

Козаки, отримавши такого ватажка, почали хвилюватися. У 1624 році, після недовгого гетьманування Марка Жмайла, старшини зно­ ву повернули булаву Голубу, який до цього мав чин полковника.

Михайло Дорошенко (7 -1 6 2 8 ) Михайло Дорошенко був нащадком старовин­ ного шляхетного козацького роду. Ось і все, що нам відомо про його дитинство та юність. Дуже рано він потрапив на Січ, зумів швидко зайняти чільне місце серед козацької старшини, а за часів гетьмана Петра Сагайдачного уже мав чин полковника, відзначився в поході на Москву та в битві під Хо­ тином. Козаки високо цінувати Дорошенка, бо він був людиною не тільки хороброю та рішучою (на Січі це не було рідкістю), а й добре розбирався у полководницькій справі.

Гетьманська булава побувала в руках Михайла Дорошенка тричі. Перший раз це відбулося в 1623 році, коли Дорошенко став наступником Оліфера Голуба. Польський король Ян Собеський зазначав, що новий гетьман «королю і Речі Посполитій завж­ ди зичливий». Мабуть, саме це через рік стато при­ чиною того, що козацький проводир втратив була­ ву. Справа в тому, що поляки вимагати скорочення кількості реєстрового козацтва. Гетьману довелося вписати в реєстр лише шість тисяч козаків, в основ­ ному заможних. Решту було відправлено на Січ і скеровано проти турків. Дорошенко поспіхом збудував флотилію з 80 чайок і вирушив до Михайло Дорошенко берегів Босфору. Цей похід виявився блиску­ чим: французький та англійський посли згаду­ мала тікати. Чайки вишикувалися бойовим по­ рядком і почали готуватися до бою. Султан так вати, що військо Дорошенка спалило найбагатші околиці Стамбула, похазяйнувало на і не ризикнув розпочати морську батат ію і по­ узбережжях Босфору і повернулося в Чорне вернув додому.

море. Розлючений султан Амурат організував У липні 1624 року 150 чайок знову з ’яви­ лися під Стамбулом. Козаки спалили Фарос, погоню, але марно — козацька флотилія і не дуУ середині грудня 1625 року козацька ескадра з 300 чайок вийшла з Дніпра і рушила до турецького узбережжя. Під Очаковом козаки вступили в бій з 20 турецькими галерами, потім добряче обшарпали турецьке узбережжя і повернулися до гирла Дніпра. Там на них уже ча­ тувала турецька ескадра, але чайки пробилися до лиману, втративши в бою лише пару човнів.

У 1624 році турки двічі скеровували військо кримського хана на Україну, а навесні 1626 року орда, майже не зустрівши опору, докотилася аж до Гатчини. Через кілька місяців та­ тари намагалися захопити Київ. Тоді Михайло Дорошенко, зсадивши запорожців із чайок, разом із кількома київськими полками зупинив і розгромив орду під Білою Церквою. Такої нищівної поразки татари не зазнавали вже давно: на полі брані вони залишили вбитими більше десяти тисяч вояків.

Після цієї невдалої баталії турки і татари взялися відбудовувати фортеці в пониззях Дніпра. Гетьман Дорошенко не збирався миритися з тим, що йому намагаються відрізати шлях до моря. Навесні 1628 року з ескадрою чайок і сухопутним корпусом він ударив по во­ рогах одночасно з Дніпра і зі степу. Бій тривав добу, і ця доба знову вїдкршіа Україні вихід на морські простори.

ТРИЧІ ГЕТЬМАН три доби штурмували стамбульську фортецю, і вважала, що козаки остаточно згодилися із де розташовувався арсенал, а потім відступи­ своїм становищем, і тому вирішила з’ясувати ли в море, щоб уже в серпні почати штурмува­ стосунки зі шведами. Звичайно ж, гетьман не ти фортецю Ані-Кіой. міг прогавити такої нагоди.

Кримський хан Шагін-Гірей, який мріяв до­ На жаль, Дорошенко не залишив у від­ битися незалежності від Порти, охоче пішов на войованих фортецях на Дніпрі козацькі гар­ укладення союзу з Дорошенком. Це сталося 24 нізони, що мало б відчутно вплинути на грудня 1624 року. Гетьман розпочав власну гру відносини України з Кримом і Стамбулом. Він в міжнародній політиці, але козаки, хоч і по­ вирішив, що для Січі вигідніше мати «керова­ важали свого обранця, не бажали бачити своїм ного» володаря Криму, тому і втрутився у вну­ обранцем людину, що прагне до миру з поля­ трішню боротьбу претендентів на ханство — ками та татарами й урізає козацький реєстр. Шагін-Гірея та Джанібек-Гірея —на боці більш Втім, невдовзі з’ясувалося, що більш гідного поміркованого Шагін-Гірея. Під Бахчисараєм ватажка на Січі поки що немає, тому в 1624 році козаки розбили війська Джанібек-Гірея, підій­ Михайла Дорошенка знову проголосили геть­ шли до Кафи, примусили відступити військо маном — і тільки для того, щоб майже одразу турецького воєначальника Кан-Темира і від­ знову відібрати в нього булаву з тих же причин били в нього 22 гармати. Саме в цей вирішаль­ ний момент претенденти на ханство раптом і передати її Марку Жмайлу.

На цьому гетьманський «марафон» не скін­ примирилися між собою і спільно вдарили по чився. У 1625 році Жмайло підписав вкрай козаках. Для гетьмана Михайла Дорошенка та невигідну для козацтва Куруківську угоду з по­ хана Шагін-Гірея ця відчайдушна битва вияви­ лася останньою в житті.

ляками і, відповідно, власну відставку. А на його місце 5 листопада посадили знов-таки В архівах є свідчення, що Джанібек-Гірей відтяв голову загиблого гетьмана, настромив її Михайла Дорошенка.

Той не збирався міняти обрані принципи на списа і виставив цей страшний трофей на фортечному мурі Кафи. Однак, навіть втратив­ політичної гри. Перш за все Дорошенко зами­ рився з поляками і склав новий козацький ши гетьмана, козацький корпус зміг пробитися реєстр. На той час Річ Посполита уклала черго­ назад на Січ, прихопивши із собою всі татарські вий хиткий «вічний мир» із турецьким султаном гармати.

Ю. Брандт. «Атака кавалерії»

01АМ Ж Іван Сулима (7 -1 6 35) Рід, до якого належав славетний воїн Іван Сулима, простежується від часів Київської Русі. У 15 або на початку 16 століття пращури козацького ватажка здобули шляхетство, стали власниками маєтків у Кременецькому повіті на Волині, заснували нові поселення на Подніпров© Майбутній гетьман наро­ дився в другій половині 16 століття в Рогощі.

Спочатку він служив помічником урядника баришівських і бориспільських володінь Софії Данилович, а в 1615 році став управителем переяславських маєтків коронного гетьмана Жолкевського, який подарував Сулимі села Лебедин, Кучаків та Сулимівку. Зда­ валося б, подальша доля шляхтича має бути спокійною і поміркованою. Але Сулима примудрився посваритися зі своїм високим покровителем, кинув усе своє майно і подався на Січ. Там він завдяки неабиякому розуму та рідкісній фізичній силі швидко здобув чималий авторитет. Двічі він із невели­ кими загонами козаків навіть руйнував околиці Стамбула, а всі морські походи за участю цієї людини, здавалося, були приречені на успіх.

–  –  –

Григорій Чорний передовий загін козаків, якии не стільки штурму­ вав галери, як рубав їхні весла, обливав дьогтем (7 -1 6 30) й підпалював. Головні ж сили Чорного обстрі­ У 1620 році козаки вчинили в Стамбулі по­ ляли турецький флот і пройшли між турецькими гром нечуваного розмаху. Султан у відповідь кораблями у відкрите море. Армада кинулася вирішив здійснити блокаду Дніпровського ли­ навздогін. Кошовий отаман, добре знаючись на ману, щоб жодна чайка не проскочила до Чорного місцевих умовах, заманив важкі галери на мілину.

моря. Понад триста турецьких військових суден Три кораблі «сіли» на підводні піщані коси і стати зібралися під Очаковом; здавалося б, шлях до легкою здобиччю козаків.

моря для козаків закритий назавжди, але... Лицарі Після бою, що тривав кілька днів, козацька степу та їхній кошовий отаман Григорій Чорний ескадра прорвалася на морські простори, похазяй­ притримувалися власної думки щодо цього. нувала на болгарському узбережжі, дійшла до Козаки жартували, що їхній ватажок «почорнів Босфору і щасливо повернулася на Січ, зберігані у Чорному морі», бо брав участь майже у всіх практично всіх людей і чайки.

морських походах. Кошовий отаман був людиною У 1628 році, після загибелі Дорошенка, но­ надзвичайної фізичної сили і відзначався нес­ вим гетьманом реєстрового козацтва було обра­ тямною відвагою під час бою та феноменальним но саме Григорія Чорного. Булава належала везінням. Тож не дивно, що козаки всіляко під­ йому аж до 1630 року. Чорний притримувався тримували свого ватажка. політики узгодження своїх дій з урядом Речі Григорій Чорний разом із Михайлом Доро­ Посполитої, бо вважав головним ворогом турків шенком у 1628 році брав участь у поході проти і татар. Це спричинило велике невдоволення се­ кримських татар. Він збудував на Січі дві ескадри: ред нереєстрового козацтва.

коли одна поверталася з моря, друга «заступала на У 1629 році й частина реєстровиків «утомила­ чергування». Дійшло до того, що в Стамбулі по­ ся» від політики Чорного і вирішила обрати ново­ чали побоюватися, як би запорозькі відчайдухи го гетьмана. Ним став Левко Іванович. Чорний остаточно не перебратися на чорноморське узбе­ тут же видав наказ: усі, хто намагається піти на режжя. Тому турецькі адмірали і намагатися «за­ Запорожжя, виключаються з козацького реєстру, крити» лиман своєю армадою. проголошуються «зрадниками» і його особисти­ Тут Чорний щиро обурився: хто ж є справжнім ми ворогами. Він заприсягся вести з ними жорсто­ господарем Чорного моря?! Навесні 1624 року він ку боротьбу і раптом прийняв унію, чому історичні вирішив позбутися блокади. Козацький флот документи не дають пояснень. У березні 1630 року, складався зі 102 чайок. Першим по турках ударив коли в Україні спалахнуло повстання Тараса ТряЗА ЗГОДУ З РІЧЧЮ посполитою сила, Григорій Чорний потрапив у Черкасах у по­ лон до бунтівників.

За вироком козацького суду колишнього реєстрового гетьмана стратили в Боровці.

Сава Кононович (кінець 16 —перша половина 17 ст.) Походження й подробиці життя Сави Кононовича дослідникам невідомі. Перші згадки про цього ватажка козацтва належать до 30-х років 17 століття, коли він уже був переяславським пол­ Запорожці готуються до морського походу ковником. Злет його військово-політичної кар’єри виявився коротким: у 1637 році на козацькій раді, зуміло, обурилися. Польський же головнокоман­ що проходила на річці Росаві, старшина обрала дувач, щоб примусити січовиків заспокоїтися, Кононовича гетьманом. А вже у жовтні того ж вирішив нацькувати на тих, хто зумів втекти на року, під час повстання під проводом нереєс­ Запорожжя, два полки під командуванням Іллятрового гетьмана Павла Павлюка, козаки схопили ша Караїмовича.

Кононовича, що перебував у Корсуні, звинувати­ Караїмович зібрався на Січ, де вже порядкував ли його у зраді й розстріляли на Переяславщині. хитрий та рішучий кошовий отаман Дмитро Гуня, Вірогідно, що причина страти була тою ж, що що незабаром став новим гетьманом. Гуня негай­ і у випадку з Григорієм Чорним, — прихильність но скликав усе козацтво і спитав, чи згодні козаки до співпраці з польським урядом. підкоритися вимогам поляків. Відповідь була дана майже така, як і в знаменитому листі Ілляш Караїмович запорожців до турецького султана...

Караїмович же не поспішав. Зупинившись (7 -1 6 4 8 ) неподалік Кодака, він провів переговори з по­ Гетьман реєстрового козацтва Ілляш Кара­ сланцями Гуні. Ті попередили: якщо реєстровики їмович був одним із тих політичних і військових наблизяться до Січі, їх будуть уважати ворогами діячів, які дотримувалися ідеї союзу з Річчю По­ та зрадниками, яких треба безжально знищува­ сполитою. Булава потрапила до рук Караїмовича ти. Дізнавшись, що повстання продовжується, одразу після страти бунтівного гетьмана Павла частина вояків Караїмовича потай перейшла на Павлюка. Отримавши владу, Ілляш зробив усе бік січовиків. Гетьман не став брати гріх на душу можливе, щоб козацтво не розпочало чергового й розпочинати братовбивство. Натомість він повстання й надалі трималося тих законів, які відступив і повернувся на Черкащину, до своєї встановлювала Польща. резиденції. Така нерішучість реєстрового гетьма­ Ілляш Караїмович набув сумної слави ще до на тільки роздратувала польський уряд. За дея­ того, як піднявся на вищий щабель козацької вла­ кий час Караїмовича скинули з гетьманування, ди. Саме він разом з іншими реєстровими офіце­ а владу над реєстровим козацтвом передали рами брав участь у придушенні повстання Івана польському комісарові.

Сулими і, удавшись до хитрощів, заарештував У квітні 1648 року Ілляш став одним із козаць­ керівника бунтівників та його найближче оточен­ ких полковників у складі військ Стефана Потоцьня. У лютому 1638 року на засіданні сейму кого. Богдан Хмельницький відправив назустріч у Варшаві кандидатуру Караїмовича на геть­ коронним військам повстанські полки; тоді стар­ манство було одностайно схвалено. Урядовці шинам вдалося переконати реєстрових козаків пе­ вирішили знову зменшити козацький реєстр рейти на бік повстанців, однак Ілляш робити цьо­ і надалі зараховувати до нього тільки тих вояків, го не збирався. Власне, йому просто не було куди які не брали участь в антипольському повстанні. відступати, бо він знав: козаки не пробачать йому Також було прийняте рішення обирати пол­ ні зради Сулими, ні поведінки за часів повстання ковників тільки серед шляхетства і тримати Січ Павлюка Разом із нечисленними прибічниками під контролем реєстрових полків. Козаки, зро- Ілляш прийняв бій і загинув у ньому.

Марко Жмайло-Кульчицький (кінець 16 —перша половина 17 ст.) Марко Жмайло-Кульчицький був обраний гетьманом козацтва восени 1625 року. Тоді він на чолі загонів запорожців дав відсіч тридцятитисячному війську під керівництвом польського ко­ ронного гетьмана Станіслава Конецпольського.

До козаків приєдналися повсталі селяни, і тому загальна кількість українського війська станови­ ла майже двадцять тисяч осіб. 26 вересня біля гирла правої притоки Дніпра ріки Цибульник відбулася запекла битва. Військо Жмайла добря­ че знекровило поляків, після чого гетьман дав на­ 'Ґ ' "І каз запорожцям відступити до Курукового озера і там стати укріпленим табором.

Е гг Й Поляки кілька разів намагалися узяти «во­ роже гніздо» штурмом, але кожного разу козаки відкидали нападників. Зрозумівши безнадій­ ність свого становища, Конецпольський ви­ рішив піти із січовиками на переговори. П’ятого листопада 1625 року частина козацької старши­ ни зрадила свого гетьмана, і булава перейшла до рук М. Дорошенка. Що сталося з Марком Жмайлом далі — невідомо. Історія зберігає свої Станіслав Конецпольський таємниці і неохоче їх розкриває.

Гуня домовився про допомогу з боку донських козаків і кримського хана, після чого вирушив Дмитро Гуня у черговий похід, узяв під свій контроль русло (кінець 16 —перша половина 17 ст.) Дніпра від Кременчука до Трипілля, узяв участь Один із керівників селянсько-козацьких по­ у битві під Лубнами.

встань в Україні в 30-х роках 17 століття Дмитро Коли Острянина почати переслідувати невдачі, Гуня народився, ймовірно, на Київщині, у козацькій частина козаків вирішила, що повстання провали­ родині. Подробиць його біографії нам відомо неба­ лося, і відступила на Слобідську Україну. Але ще гато. Кілька років поспіль він очолював походи 20 тисяч козаків забажати продовжувати боротьбу;

запорожців проти Туреччини і Криму. У 1637 році вони обрали своїм гетьманом Дмитра Гуню і в гирлі приєднався до повстанців і скоро був обраний пол­ Сули, на місці впадіння до неї річки Старець, роз­ ковником війська гетьмана Бута, як прозвали Пав­ кинули свій табір. Від червня і до кінця липня 1638 ла Павлюка. року козаки тримали оборону проти польських Шостого грудня того ж року козаки зазнали по­ військ. У таборі не вистачало харчів і фуражу, тож разки під Кумейками. Гетьман потрапив у полон, Гуня нарешті був змушений запропонувати і тоді запорожці згуртуватися навколо енергійного ворогові укласти перемир’я. Але поляки на цю й швидкого розумом Гуні. Під його проводом коза­ пропозицію не пристали.

ки захопили польську артилерію і змогли прорва­ Наприкінці липня до оточеного табору проби­ тися на Січ, де в січні 1638 року старшина проголо­ лася чимала група козаків, але на загальному сила відчайдушного ватажка кошовим отаманом. становищі війська Гуні це не позначилося. Частина Гуня виправдав довіру товариства, вщент розбив­ старшини вирішила розпочати переговори про зда­ ши каральний загін, який польський уряд надіслав чу. Гуня розумів, що в таборі знайдуться зрадники, знищити Січ, після чого взяв участь у селянсько- які забажають купити життя ціною його власної козацькому повстанні під проводом Карпа Скидана голови. Тому, зібравши невеличкий загін пере­ іта Якова Острянина. вірених вояків, проти ночі на 28 липня 1638 року НЕПРИМИРЕННІ знаменитий ватажок прорвав кільце оточення і відійшов на Запорожжя.

Останнє, що відомо нам про життя Дмитра Гуні, —це те, що в 1640 році він очолював спільний похід донських і запорозьких козаків проти Ту­ реччини. Що сталося з ним потім —невідомо.

–  –  –

Цікавої

• За три століття свого існування українське козацтво зробило видатний внесок у захист Європи від османського поневолення. Подвиги степових лицарів стали широко відомі в бага­ тьох країнах Заходу, і чимало тогочасних правителів намагалися залучити цю військову силу на свій бік або використати її для досягнен­ ня власних політичних цией. Зокрема, вже у 1594 р. за дорученням австрійського імператора Рудольфа II на Січ прибув посол Еріх Лясота, щоб провести переговори й укласти союз проти експансії Туреччини.

–  –  –

ВЕЛИКА ВИЗВОЛЬНА ВІЙНА

У середині 17 століття авторитет, міць та чалася справжня національно-визвольна війна.

слава українського козацтва незрівнянно зрос­ Таким поштовхом і став виступ козаків-зали, проте права українців і дедалі обмеж ували­ порожців, очолений Богданом Хмельницьким.

ся. Польський уряд усіляко прагнув встанови­ Ця всебічно обдарована, сильна і владна лю ди­ ти повний контроль над реєстровим Військом на спромоглася докорінно змінити ситуацію Запорозьким. Водночас відбувалося масове по- навколо українських земель та організувати кріпачення тієї частини селянства, яка до того небачений до того опір польській владі. Взявши часу залишалася вільною, посилювалося пере­ ініціативу у свої руки, Богдан Хмельницький на слідування української мови та православної початку лютого 1648р о к у розбив залогу корон­ віри. Поставала реальна загроза повної вт ра­ ного війська, що розміш увалася на Запорозькій ти національної самобутності, асиміляції та Січі з 1638 року, і залучив на свою сторону зникнення українського народу. Разом із тим, реєст рове козацтво. Тоді ж його було обрано королівському урядові Речі Посполитої все гетьманом Війська Запорозького.

важче було тримати під контролем не лише Ці події стали прологом величезної національної козацтво, а й власних магнатів. За таких ум ов драми, яка увійшла в історію під назвою Народнодосить було незначного поштовху, аби розпо­ визвольної війни 1648—1657років.

01АМ Ж

–  –  –

Переяславська Рада 1654 року «БАТЬКО ХМЕЛЬ»

цієї угоди й відмовилися присягати цареві. На жаль, коаліція з російським урядом не принес­ ла Україні тих воєнних і політичних вигід, задля яких її було створено. У 1656 році цар підписав у Вільно договір між Московією та Польщею. Представники від України в пере­ говорах участі не брали, хоча мова йшла, фак­ тично, про подальшу долю їхньої країни. Та­ ким чином, Росія зі свого боку зрадила Переяславські домовленості.

Третя антипольська коаліція (1656—1657) передбачала створення союзу між Україною, Швецією, Семигородом, Бранденбургом, Мол­ Корсунська битва давією та Валахією. Її результатом мало стати убезпечення існування великої незалежної держави (в межах території України та Біло­ січової старшини на чолі з січовим отаманом.

русі) під владою гетьмана й Війська Запорозь­ Полкові ради, крім вирішення поточних пи­ кого. До того ж, «батько Хмель» волів оста­ тань, обирали за участю рядових козаків полко­ точно ліквідувати Річ Посполиту. Москов­ ву старшину та полковника.

ський уряд не бажав такого плину подій, тому «Батько Хмель» активно займався розпов­ доклав усіх зусиль, щоб перешкодити успіхові сюдженням освіти в Україні. Він запровадив цієї коаліції. ефективну податкову систему, збирався налаго­ Будуючи козацько-гетьманську державу, дити карбування власних грошей, організував Хмельницький виявив себе як державний діяч ефективну і розгалужену службу безпеки, вста­ світового рівня у всіх галузях державотворчо- новив і підтримував дипломатичні стосунки сті — військовій, адміністративній, судовій, з багатьма країнами Європи. Польща, Туреччи­ фінансовій, економічній та культурній. Він на, Молдова, Волощина, Австрія, Швеція, Італія, створив державний апарат, виховав когорту Трансільванія визнали тогочасну Україну як військових і цивільних керівників. Створена суб®кт міжнародного права.

ним за короткий строк в екстремальних умовах Здоров’я гетьмана залишалося непохит­ нова держава характеризувалася високим ним протягом десятків років. Він почав хворі­ рівнем демократизму й функціонувала на заса­ ти тільки незадовго перед смертю. 27 липня дах самоврядування. Найскладніші питання (6 серпня за новим стилем) 1657 року великий державного життя, а також поточні справи гетьман пішов із життя, не зробивши всього, вирішував особливий дорадчий орган — Рада про що мріяв. Сталося це в Чигирині. Його по­ Генеральної старшини. А всі рішення, що сто­ ховали в Суботові в Іллінській церкві, яку сувалися Запорозької Січі, приймала Рада Хмельницький збудував власним коштом.

Переговори Хмельницького з польским послом Т. Шевченко. «Смерть під Замостям (1649 р.) Богдана Хмельницького»

Іван Богун (бл. 1618-1664) Іван Богун — один із найвідоміших козацьких полководців середини 17 століття. Незважаючи на широку популярність цього славетного козацько­ го ватажка, історичні джерела досить суперечливо розповідають про події його життя. Точна дата, місце народження Івана Богуна, як і ранній період його життя залишаються невідомими для до­ слідників. Перші відомості про ратні справи Богу­ на датуються 1637—1642 роками, коли запорозькі та донські козаки тримали героїчну оборону Азова від війська султана Ібрагіма. Іван Богун керував козацьким загоном, який захищав Борівський перевоз через Сіверський Донець. Далі він, як усі реєстрові козаки, постійно брав участь у походах проти кримських татар чи боронив українські землі від ханських орд.

Із тіні Іван Богун вийшов тільки в 1648 році, коли розпочалася визвольна війна, і швидко став одним із сподвижників гетьмана Хмель­ ницького. Згідно з «Реєстром Війська Запорозь­ кого 1649 року» він значиться козаком Чиги­ ринського полку, але вже в наступному році «батько Хмель», гідно оцінивши неабиякі орга- ^васю к- «Іван Богун на переправі»

нізаторські здібності та військовий талант Богуна, призначає його кальницьким полковником. Тож подальша доля знаменитого ватажка тісно пов@зана із захистом Вінничини й Брацлавщини від зазіхань польських магнатів. Холодна розважливість кальницького полковника і його вміння прора­ ховувати кроки супротивника стали у пригоді в найтрагічніший момент Берестецької битви. Завдяки цьому ЗО червня 1651 року, в оточеному поляками таборі, козаки обрали Богуна наказним гетьманом.

Полковник виправдав сподівання бійців і зумів вивести з оточення основні сили запорожців.

У березні 1653 року Іван Богун зі своїми загонами виступив проти армії польського воєводи Стефана Чарнецького, що рухалася вглиб України. Наказний гетьман зайняв оборону в Монастирищі й протягом довгого часу стримував натиск ворога. Вночі козаки здійснювали вилазки в стан ворога; їхня спритність і невловимість призвели до того, що поляки почати вважати Богуна чаклуном. Війська Чарнецького, що був серйозно поранений, не змогли досягти успіху і відступили, а Іван Богун разом із старшим сином «батька Хмеля», Тимошем, повів полки на Молдавію. Коли ж 5 листопада 1653 року Тиміш загинув у Сучаві, на­ казний гетьман зібрав війська і повернувся в Україну. Там у нього справ вистачало: аж до кінця 1655 року катьницький полковник безперервно воював проти коронної армії та татарських загонів на Бращіавщині та Уманщині, здобув численні перемога та продемонстрував визначний військовий талант. У грудні 1656 року Уперше свій талант воєначальника Богун наочно продемонстрував у 1651 році. Тоді козаки вели важкі бої проти загонів коронних гетьманів Калиновського та Лянцкоронського. У березні того ж року під Вінницею Богун у ході бою зумів заманити польську кінноту на Південний Буг, де на неї вже чекала старанно підготована пастка. Козацький ватажок не тільки розробив план операції, але й особисто очолив нічні вилазки з козацького табору. Він зумів утримати свої позиції під Вінницею, а після підходу основних сил козацької армії змусив коронне військо відступити і по­ чав переслідування. 29 квітня — 1 травня 1651 року полк Івана Богуна взяв участь у штурмі Кам янця-Подічьського, а в середині травня заволодів Корцем.

ПОЛКОВНИК КАЛЬНИЦЬКИЙ

Так склалося, що Івана Богуна у козацькій державі постійно вважали «дисидентом». Справа в тому, що він завжди вкрай не­ гативно реагував на всі ті заходи гетьманів, які хоч у чомусь об­ межували права населення України чи козацькі вольності. Так, кальницький полковник «у багнети» сприйняв Білоцерківський договір, укладений 28 жовтня 1651 року Богданом Хмельниць­ ким, бо в цьому документі передбачалися значні поступки Польщі та зменшення козацького реєстру. Через три роки Богун висту­ пив проти угоди з Москвою, до якої прагнув «батько Хмель». Він відмовився скласти присягу російському самодержцю і очолив антимосковську старшинську опозицію.

Після смерті Богдана Хмельницького Богун підтримав геть­ манів Виговського та Юрія Хмельницького у їхньому прагненні зробити українську політику незалежною від Москви. Одночасно він не бажав сприймати як належне спроби цих гетьманів зблизи­ тися з Туреччиною та Польщею. Зокрема, Богун відмовився підписувати укладений Виговським 6 вересня 1658року Гадяцький договір. А ще через два роки вічний опозиціонер виступив проти підписаного Юрієм Хмельницьким Слободищенського трактату, який поновив державний зв ’ зок Польщі з Україною.

я Я- Мадеєвський. «Іван Богун»

–  –  –

М. Самокиш. «Бій Максима Кривоноса з князем Ієремією Вишневецьким»

А. ван Вестерфельд. «Прийом Януиіем Радзивіллом послів Богдана Хмельницького у Києві (1651 р.)»

–  –  –

Антін Жданович (? —після 1660) Київський полковник Антін Жданович —помітна постать се­ ред сподвижників гетьмана Богдана Хмельницького. Улітку 1651 року Хмельницький доручив охорону північного кордону України чернігівському козацькому полку; тоді ж литовський гетьман Януш Радзивілл надіслав великий загін із метою знищи­ ти прикордонну козацьку сторожу. У цьому двобої чернігівський полковник Небаба припустився численних помилок, і козаки за­ знали нищівної поразки. Радзивілл, похазяйнувавши в Черні­ гові, вирушив на Київ, і наприкінці липня був уже під стінами міста. Замість того щоб вчиняти «глуху оборону», Жданович по­ Невідомий художник 18 ст.

тайки вивів свої сили з Києва і дочекався, поки литовці зайдуть «Портрет козацького старшини»

у місто. Шостого серпня нападники зайняли Київ, і тоді загони Ждановича напали на них із двох боків —пішки з боку річки Либіді та чайками з Дніпра. Кияни, допо­ магаючи козакам, запалили місто. Але блискучий план був зруйнований, бо через зраду литовці дізналися про наближення загонів Ждановича і відбили їх, а Київ майже вщент вигорів...

Незважаючи на це Богдан Хмельницький вважав київського полковника одним із найкращих вояків свого часу — навіть після такої прикрої поразки. Гетьман довіряв Ждановичу найсерйозніші справи. Так, саме йому було доручено розбирати скарги білоруського населення на чауського полковника І. Нечая.

А в 1657 році, після підписання угоди між гетьманом і трансильванським князем Ю. Ракоци про створення військового союзу проти поляків, союзники почали готувати перший спільний похід на Річ Посполиту.

Тоді командуючим козацькими загонами, до яких входили 15 тисяч шабель, було призначено Ждановича.

Коли гетьманська булава перейшла до Івана Виговського, київський полковник став його радни­ ком. Спочатку Жданович виступав проти союзу з Польщею, але згодом вирішив взяти бік польської корони. Завдяки такому повороту Жданович розбагатів, отримавши у винагороду маєтності, і решта його життя пройшла у спокої.

01АМ Ж Іван Золотаренко (7 -1 6 55) Корсунський міщанин Іван Никифорович Зо­ лотаренко, брат також знаного вояка Василя Золотаренка, з 1652 року займав посаду корсунського та ніжинського полковника. Через шлюб сестри Ган­ ни, яка стала дружиною Богдана Хмельницького, полковник породичався із «батьком Хмелем» і був залучений до найвидатніших військових і по­ літичних подій того часу.

Ще в серпні-жовтні 1651 року Іван Золотарен­ ко брав участь у переговорах українського посоль­ ства з московським урядом. У травні 1654 року Богдан Хмельницький призначив Івана сіверським наказним гетьманом. Тоді Золотаренкові на чолі двадцятитисячної армії довелося протистояти польсько-литовським військам у північно-українських та білоруських землях. Улітку того ж року козаки наказного гетьмана вибили чужинців із Го­ меля, Черчеська, Нового Бихова й примусили об®днану польсько-литовську армію відмовитись від наступу на Могильов. А влітку 1655 року січовики Золотаренка разом із московськими пол­ ками зайняли Мінськ і столицю Великого кня­ зівства Литовського Вільно.

І. Репін. «Кошовий отаман»

На білоруських землях, визволених з-під поль­ ської влади, Іван Золотаренко став запроваджува­ шляхти, Небаба очолив народне повстання і став ти козацький устрій; місцеве населення гетьмана організатором та першим полковником Борзнянпідтримувало, однак московське командування від ського полку. Тоді ж він узяв участь у Пиляведій «нахабного козака» у захваті не було. Щоправ­ цькій битві та в поході козацької армії в Галичи­ да, нічого вдіяти із запорозьким ватажком цар­ ну. В 1649 році його було висунуто на посаду ський уряд на той час не міг. У серпні-вересні 1655 чернігівського полковника, після чого Богдан року військо Золотаренка перейшло Німан і здобу­ Хмельницький передав полковникові команду­ ло Ліду, Новогрудок та Несвіж. вання українськими військами в Білорусі, а стар­ Цей похід виявився для наказного гетьмана шина проголосила Небабу наказним гетьманом останнім: під час одного з боїв під Старим Биховом лівобережних полків. У 1649 році цей козацький він загинув і був похований січовим товариством ватажок брав участь в облозі міста Зборів і битві у Корсуні. при ньому, втім він рішучо заперечував укладан­ ню Зборівської мирної угоди.

Мартин Небаба Влітку 1651 року полк Мартина Небаби три­ мав в облозі місто Гомель, але після того, як (7 -1 6 51) польсько-литовські війська перейшли до нас­ Мартин Небаба, що походив із міщанського тупу, був вимушений відступити й зайнятися роду, який мешкав у Коростишеві, перебував на організацією оборони Чернігово-Сіверщини. У то­ Запорожжі з молодих років. Він швидко зареко­ му ж році відважний полковник загинув у бою під мендував себе як здібний військовий, тож досить Ріпками поблизу Лоєва. Згідно з переказами, по­ рано був обраний кошовим отаманом. ляки були настільки вражені мужністю свого во­ У травні 1648 року, коли населення Черні- рога, що поховали його з почестями й насипали гово-Сіверщини збунтувалося проти польської над місцем поховання Небаби високу м о г и л у.

ПОЛКОВНИКИ «БАТЬКА ХМЕЛЯ»

–  –  –

Лаврін Капуста особистої безпеки гетьмана Хмельницького. До (17 ст.) того ж він виконував численні «делікатні» дору­ Ім’я городового отамана Лавріна Капусти чення. Деякі дослідники минулого вважають, з ’являється в Реєстрі Війська Запорозького що городовий отаман Капуста також керував роз­ з 1649 року. Тоді він належав до Осавульського відкою та контррозвідкою козацького війська.

куреня Чигиринського полку — елітного підроз­ Обдарований полководець, дипломат, розвідник, ділу найдобірнішої військової частини. У цьо­ господарник, він зостався «темною конячкою»

му ж реєстрі згадуються також Василь і Пархом української історії. Насправді, й гетьман, і його Капустенки — цілком можливо, що це були сини правиця Лаврін були варті один одного.

отамана. Капуста, як можна пересвідчитися з його Лаврін Капуста відав будівництвом нових та діяльності, отримав неабияку освіту, але у якому ремонтом старих замкових укріплень, роз­ з освітніх закладів він навчався, невідомо. До на­ ташуванням іноземних делегацій, організацією шого часу збереглися тільки згадки про те, що На початку Визвольної війни Лаврін Капуста був у підпорядкуванні в наказного гетьмана Барабаша. У жовтні 1648року полковник очолював корпус під Львовом і здійснив похід на Горо­ док, знищивши там шляхетську заставу, та під Перемишль. Якщо відомості про походження роду Хмельницьких із Перемишльської землі є правдивими, гетьман і городовий отаман могли бути знайомими ще за часів навчання в єзуїтському колегіумі у Львові, а їхні батьки мали зна­ ти одне одного ще раніше. Може тому між Хмельницьким і Капустою панувала повна довіра.

–  –  –

Представники старовинного старшинсько-козацького роду Гамалій у 17—18 століттях завжди з’являлися там, де творилася історія України, де вирували найважливіші події. Вони були сотниками, полковниками, наказними гетьманами, про діяльність та подвиги цих людей неодноразово згадує «Історія русів».

Рід цей бере початок від реєстрового козака черкаської сотні Михайла Гамалії, який у 1662 році став черкаським полковником. Це дуже непересічна постать, але сини полковника, Григорій та Андрій, стали найбільш відомими представниками знаменитої родини.

Григорій Гамалія (? -1 7 0 2 ) У 1663 році згадується в історичних документах як пирятинський сотник; надалі, з перервами, він займав посаду лубенського полковникау 1664—1666,1668—1670та 1687— 1688 роках. Григорій Гамалія брав участь у Національновизвольній війні 1648—1657 років під проводом Богдана Хмельницького; у 1655 році він разом зі своїм загоном здо­ був фортецю Корсунь.

За своїми політичними уподобаннями Григорій Гамалія був прихильником гетьмана Івана Виговського, і в 1659 році за його дорученням очолив дипломатичну місію до турець­ кого султана Мегмеда IV. У 1665 році лубенський полков­ ник отримав дворянський титул; талановитого військового діяча цінував також гетьман Брюховецький, який направ­ ляв Гамалію з посольством до московського царя Олексія Михайловича в 1668 році, а в 1688 році — до Стамбула, об­ говорювати з турецьким урядом умови переходу України під протекторат Османської імперії.

У 1668 році Григорій Гамалія перебрався на Правобе­ Григорій Гамсиїія режжя: він підтримав гетьмана Петра Дорошенка і під його

–  –  –

Цікаво!

• Майже всі козацькі старшини за часів Богдана Хмельницького були освіченими людьми.

Вихованці європейських університетів і колегіумів працювали в державних, судових, гетьманських, полкових, сотенних канцеляріях, були вони і серед простих січовиків. Наприклад, Станіслав Морозовицький на початку 17 століття закінчив Падуанський університет, Максим Кривоніс, можливо, студіював у Лейдені, а родич гетьмана Іван Хмельницький навчався Іллінська церква. Суботів у Кенігсберзькому університеті.

знало дуже обмежене коло осіб, які в ході козаць­

• Богдан Хмельницький брав шлюб тричі. Його ких війн загинули. Припускають, що ймовірним першою дружиною і матір’ всіх дітей гетьма­ ю місцем перепоховання праху великого гетьмана на була Ганна Сомківна —донька багатого могла бути «Семидубова гора» у с. Івківці, що переяславського купця. Ганна передчасно помер­ неподалік Суботова, але доказів цьому поки що ла. Другий шлюб на початку 1649 року зв язав немає.

Хмельницького з колишньою жінкою його ворога

• Підписаний обома сторонами текст Чаплинського — Мотроною, найбільшим кохан­ ням у житті гетьмана. За підозрою у зраді Переяславської угоди, за якою Україна та в травні 1651 року її було страчено сином Московія заключили військово-політичний союз, «батьки Хмеля» Тимошем. Улітку 1651 року так і не вдалося знайти в архівах. Російські та гетьман одружився втретє з корсунською українські історики досі сперечаються про її міщанкою Ганною Золотаренківною. Ця розумна зміст, спираючись на чернетки угоди. Дійсність та прониклива жінка стала радницею Хмель­ же була такою: козаки привезли до Москви ницького та розпорядником сімейного скарбу. проект договору, за яким Україна віддавалася Ганна надовго пережила чоловіка; у 1671 році під протекторат Москви зі збереженням вона постриглася в черниці Києво-Печерського основних прав і вічьностей Війська Запорозько­ жіночого монастиря, узявши у чернецтві їм я го — тобто фактично зі збереженням основ Анастасія. державної самостійності. Московське посоль­ Великий гетьман мав двох синів і чотирьох ство ж одразу після Переяславської Ради почало дочок, але їх долі склалися так, що шляхетний збирати по українських містах і містечках рід Хмельницьких згас ще до кінця 17 століття. письмові заприсягання на вірність московському цареві. Часто-густо це робилося по кабаках, за • 25 серпня 1657 року Богдан Хмельницький був дрібні гроші. За їхнім ствердженням, заприсягпохований у місті Суботові, в Іллінській церкві, лися майже 123 тисячі осіб, що, на погляд яку він сам і збудував. Вона мала стати родовою московітів, давало право царю перетворити усипальницею Хмельницьких. Але після смерті країну на частину російських володінь. У той же забальзамоване тіло гетьмана зникло, і досі час відмовилася від присяги значна частина невідомо, де саме воно є. Існує дві версії цієї старшини, зокрема Іван Богун, Осип Глух, Іван події — польська й українська. За польською Сірко, Михайло Ханенко, Брацлавський, Уман­ версією воєвода Стефан Чарнецький 1664 року ський та Кропивнянський полки, а у Полтавсь­ напав на Суботів, викопав домовину з тілом кому полку царських представників до того ж гетьмана, спалив і попіл вистрічив із гармати. пригостили киями. Не присягнули також уся Український варіант це припущення повністю Запорожська Січ, ряд міст, зокрема, Чорнобиль, відкидає: мовляв, тічо Богдана було перепохова- а також українське духовенство на чолі з ми­ но вірніш Лавріном Капустою, щоб не допусти­ трополитом Сильвестром Косівим, видатним ти над ним ніякої наруги. Нове місце поховання церковним діячем.

лямок

РОЗКОЛОТА ТА СТРАЖДЕННА

Практично одразу зі смертю Богдана Х м ель­ знову й знову втручалися у внутрішні справи ницького почався небачений досі наступ на пра­ України, тому українська політика від­ ва, щойно здобут і Україною. І хоча певний час значалася намаганнями підтримувати приязні ще зберігалася і діяла структ ура Української стосунки з тією чи іншою силою. Українську гетьманської держави з усім а притаманними православну церкву 1686 р о к у було підпоряд­ їй інституціями, реальну владу поступово при­ ковано М осковському Патріархатові.

бирала до своїх р у к М осква. Цей трагічний Гірше за все була відсутність справжнього період позначений запеклою боротьбою між загальнонаціонального лідера, який би міг про­ представниками козацької верхівки, які не довжити справу Богдана Хмельницького. Серед спромоглися поставити інтереси держави гетьманів України за часів Руїни були такі, що вище за особисті, м асовіш братовбивством, віддали всі свої сили, щоб вивести країну із з а ­ загальним занепадом господарства та торгівлі. непаду, але їхні зусилля виявилися марними.

Тому він і увійшов в історію під зловісною н а­ Більшість же політичних лідерів цього періоду звою «Руїна». були яскравими особистостями, але мали Під час Руїни Україну було поділено по Дніпру вузькі погляди і не спромоглися здобути широкої на Лівобереж ну та Правобереж ну, і ці дві по­ народної підтримки. Вони перетворили зне­ ловини ворогували між собою. Сусідні держ а­ кровлені внаслідок між усобної боротьби у к р а ­ ви — Польща, М осковія, Османська імперія — їнські землі в о б ’єкт зазіхань могутніх сусідів.

0ІАМ Ж Іван Виговський (? - 1 6 6 4 ) Іван Виговський народився на початку 17 століття на Київщині. Він походив зі ста­ ровинної української православної шляхти, ро­ в дове гніздо якої було у Вигові, що на Овруччині в Київському воєводстві. Батько майбутнього гетьмана служив у київського митрополита Пет­ ра Могили. Майбутній гетьман дістав добру освіту, ймовірно в Києво-Братському колегіумі, чудово володів крім української мови ще й церковнослов@нською, польською, латинською, російською, був вправним каліграфістом.

Свою військову кар%)у Виговський розпочав у війську Речі Посполитої. В роки правління ко­ роля Владислава IV (1632—1648) він відзначився у боротьбі проти «неприятеля святого Хреста Гос­ / подня», тобто — турецько-татарської агресії.

В 1638 році Виговський став писарем при комісарові Речі Посполитої над Військом Запо­ розьким. Тоді ж Виговський познайомився та зав’язав дружні стосунки з Богданом Хмельниць­ ким —тодішнім генеральним писарем Війська За­ Гетьман Іван Виговський порозького. У складі польського війська він брав участь у битві при Жовтих Водах, бився хоробро, дила Україну й уклала сепаратне перемир® але потрапив у полон до татар. Тричі тікав, але не­ з Річчю Посполитою у Вільні. Це показало її вдало, й тоді його прикували до гармати. Бранця справжні наміри та змусило Хмельницького врятував Богдан Хмельницький, викупивши його шукати нових союзників. Було укладено союз в хана Іслам-Гірея III.

Тоді Іван Виговський склав зі Ш вецією, Трансільванією і Бранденбургом, гетьману присягу на вірність і додержав її. унаслідок чого українські козаки брали участь Після кампаній 1648—1649 років Іван Ви­ у взятті Варшави, Кракова, ряду інших поль­ говський брав участь у поході на Молдавію, ських міст. Річ Посполита опинилася на краю у Берестецькій битві, в організації оборони загибелі, й її історики з жахом згадували про Білої Церкви та в укладенні нового мирного добу «потопу» — 1655—1657 роки. Саме тоді договору. У 1653 році він відіграв важливу роль фортуна відвернулася і від Української держ а­ у переможних боях під Ж ванцем, але зрада та­ ви. М осква не полиш ала намірів перетворити тарського хана не дала й тут можливості оста­ Україну у свою колонію. У цей час помер Бог­ точно розгромити ворога. Це спонукало уряд дан Хмельницький, і країна втратила загально­ України до посилення зв ’язків із М осковською визнаного лідера.

державою та до укладення з нею військово- Богдан Хмельницький ще за життя волів пе­ політичного союзу. Виговський був одним редати булаву своєму молодшому сину Юрієві.

із найбільших прихильників Переяславської Ф актично волю гетьмана було виконано: на угоди 1654 року. Однак невдовзі М осква зра- Чигиринській раді 1657 року старшина поНа козацькій службі Виговський став особистим писарем Богдана Хмельницького. Разом із самим гетьманом він став упорядником «Реєстру Війська Запорозького 1649 — початку 1650 років», де його згадано вже як генерального писаря козацької держави.

Існують підстави вважати, що саме Виговський відіграв одну з провідних ролей у створенні розвідки й контррозвідки України. Його агенти постійно діяли у Польщі, Литві, Чехії, Моравії, Сілезії, Австрії, Османській імперії, Кримському ханстві, придунайських державах.

РОЗСТРІЛЯНИЙ РЕГЕНТ

клала гетьманські обов@зки на генерального Однак Гадяцький договір призвів до народно­ писаря Івана Виговського, але тільки до до­ го повстання проти Виговського, а нова хвиля сягнення Юрієм повноліття. Виговський став виступів опозиції зробила лідером молодшого гетьманом-регентом. В його особі Українська сина Богдана Хмельницького — Юрія, за спи­ держава здобула досвідченого політика, вмі­ ною якого стояли полковники Іван Богун, Іван лого адміністратора та дипломата, хоробро­ Сірко, Яким Сомко та інші. Війни на два фрон­ го й талановитого воєначальника. І все ж він ти, та ще громадянської, Виговський не витри­ поступався Богданові Хмельницькому, хоча мав і склав гетьманські повноваження.

і вмів знаходити компроміси у найгостріших Колишній гетьман переїхав на Волинь, що ситуаціях. перебувала тоді під контролем Польщі, й дістав У 1658 році гетьман зіткнувся з потужною Барське староство. Він був сенатором Речі опозицією, яку очолювали полтавський пол­ Посполитої та Київським воєводою, вступив ковник М артин Пушкар і кошовий отаман до Львівського православного братства. Тим Яків Барабаш — один із найбільших політич­ часом на Правобережжі спалахнуло могутнє них авантюристів за всю історію України. До антипольське повстання, котре було спря­ того ж Москва все нахабніше втручалася моване й проти гетьмана Тетері, наступника у внутрішні справи Української держави. Це Ю рія Хмельницького. Той разом із польськи­ призвело до російсько-української війни ми воєначальниками жорстоко придушував 1658—1659 років, і одночасно почалася гро­ народні виступи. Коли поляки схопили вождя мадянська війна в Україні. У такій ситуації повстанців Дмитра Сулимку, було знайдено Виговський круто змінив політику й уклав деякі докази того, що «мотором» усіх цих із Річчю Посполитою Гадяцьку угоду 1658 козацько-селянських бунтів був саме Іван Ви­ року. На його підставі Україна (під назвою Ве­ говський. Його було заарештовано й позбавле­ лике князівство Руське) мала входити до Речі но прав та привілеїв, які він мав як сенатор. Без Посполитої як рівноправний член конфеде­ всякого суду і слідства, навіть без коро­ рації з Короною Польською та Великим лівського відома, колишнього гетьмана і най­ князівством Литовським. Це спричинило но­ ближчого сподвижника «батька Хмеля» засу­ вий наступ Москви на Україну, і 9 липня 1659 дили до розстрілу. Вирок було виконано 16 року Виговський завдав нищівної поразки березня 1664 року. Згодом майже всіх нащадків стотисячній царській армії під проводом і родичів Івана Виговського царський уряд за­ воєводи Трубецького у битві під Конотопом. слав до Сибіру.

–  –  –

Ю. Брандт. «Складання штандартів після битви під Чудновом»

Наступного 1664 року польський уряд звину­ 1678—1679 років за допомогою турецького і та­ ватив Хмельницького в зраді та ув@знив його тарського війська він намагався об’єднати лівий в Марієнбурзькій фортеці; протягом трьох років і правий берег Дніпра під своєю владою. Однак Гедеону-Юрію довелося провести в казематі, гетьману не вистачало сили і впевненості, час і лише по тому він отримав дозвіл оселитися від часу він користався такими методами, які в Уманському монастирі. відштовхувати від Хмельницького навіть най­ ближчих друзів і прибічників. Завдяки хазяйну­ Та монастирське життя гетьмана тривало не­ довго. У 1670 році Умань захопили татари і Юрій ванню турок і татар південне Правобережжя що­ Хмельницький став бранцем. Його відправили раз більше знелюднювалося, мешканці міст і сіл до Константинополя та ув’язнили в замку- масами тікати за Дніпро.

фортеці Сім Веж. Одного разу він намагався Після багатьох військових невдач і підпи­ втекти на волю, але не зміг подолати високого сання у 1681 році так званого Бахчисарайсько­ муру, був схоплений сторожею, покараний кия­ го миру, який закріпив примирення між М оск­ ми і прикутий ланцюгами до стіни каземату. вою, Туреччиною і Кримом, козаки скинули Лише через довгий час турки повернули йому Ю рія Хмельницького з гетьманства.

волю й зробили архимандритом в одному Це був ще не кінець. У 1685 році Туреччина з грецьких монастирів. знову привела Юрія до влади, ате він настільки Одночасно за посередництва французького по­ втратив свій вплив серед українців, що над ним сла маркіза де Ноантеля турецький уряд намагав­ почали відверто глузувати. Нарешті нащадку сла­ ся використати Хмельницього для закріплення ветного Хмеля обридло бути маріонеткою в чу­ своїх позицій на Правобережній Україні. жих руках. Він збунтувався, пішов проти волі ту­ У 1677 році Гедеона-Юрія відправили на рецького уряду, і поплатився за це життям. Юрія батьківщину. По прибутті в Україну він звернувся Хмельницького показово стратили в Кам’янцідо народу по підтримку, титулуючи себе «князем Подільському турецькі яничари.

Матої Росії-України і вождем Війська Запорозь­ Так трагічно обірвалося життя людини, яка кого». Столицею «князівства» Хмельницький- своєю діяльністю додала ще більше безладу і зне­ молодший визначив місто Немирів. Протягом віри в добу, що отримата назву «Руїна».

0ІАМ Ж

–  –  –

На той час запорожці вважалися єдиною авторитетною суспільно-політичною си­ лою, відданою Україні. Обурені відновленням Гадяцькоїугоди 1659 року, вони відмовилися підкорятися Юрію Хмельницькому й вирішили обрати нового гетьмана. На Лівобережжі спалахнула боротьба за владу. Головними претендентами на булаву вважались наказ­ ний гетьман Яким Сомко та ніжинський полковник Василь Золотаренко. Сомка під­ тримувала заможна старшина, а Золотаренка — прості козаки. Невідомо, чим би закінчилась справа, але обидва претенденти почали обливати один одного багнюкою і вдалися до підступних інтриг, заграючи з Москвою. Саме тоді Іван Брюховецький зрозумів, що його час настав. Улітку 1662 року в супроводі січовиків він прибув до м о­ сковського воєводи князя Григорія Ромодановського, запевнив, що не підтримує ні Сомка, ні Золотаренка і пропонує запорожцям і московським військам об ’єднатися та разом виступити проти Юрія Хмельницького. Січовики ж запевнили князя, що згодні під­ тримати тільки Брюховецького — «кандидата від народу». Після тривалих перемовин Ромодановський почав довіряти гостю й виставив його перед царем як найбільш прий­ нятного для Москви претендента на гетьманство.

ОБРАНЕЦЬ «ЧОРНОЇ РАДИ»

Як державний діяч гетьман Іван Брюховець- встання. Таємна рада з цього питання відбулася кий не виправдав сподівань співвітчизників. в Гадячі 19 січня 1668 року. Вже 18 лютого з Гадя­ При розв’язанні будь-яких питань він діяв ви­ ча було видворено московські війська, а воєводуключно з позицій власної вигоди. Отримавши чужинця посаджено до каземату. Одночасно жадану булаву, він одразу ж забув про свої Брюховецький вирішив просити протекції у Ту­ обіцянки піклуватися про народ. Навіть най­ реччини і почав переговори з Петром Дорошен­ менше невдоволення на адресу гетьмана за­ ком про створення єдиної української держави кінчувалося для необережних арештами, кон­ і проведення Ради Війська Запорозького з тим, фіскаціями майна та стратами. Такі дії аж ніяк щоб обрати чільника об’єднаної У країни.

Нарешті не сприяли зростанню популярності Брюхо- обидва гетьмани, кожний зі своїм військом, вецького. У серпні 1695 року в Чигирині з’явився зустрілися на Сербинському полі неподалік від новий правитель — потомок старовинного ко­ Котельви. їхні козаки розбили табори в кількох зацького роду Петро Дорошенко. Він відзначався сотнях метрів один від одного у підніжжя кургану виключними здібностями, гнучким розумом, от­ Сербина могила. Дорошенко піднявся зі своєю римав прекрасну освіту і мав повагу козаків. охороною на вершину кургану і закликав Брюхо­ Поява могутнього та популярного конкурента вецького для перемовин. Але той відмовився, налякала Брюховецького, і він негайно почав і тоді козаки, послані правобережним гетьманом, діяти. У вересні 1665 року гетьман прибув до спробували його схопити, ате невдало. Втім, це Москви, де підписав із царем угоду, яка ще вже не мато значення — вояки Брюховецького почати масово переходити під руку Дорошенка.

жорсткіше обмежувала державний суверенітет України. За це він благав розмістити російських І хоча Дорошенко пізніше стверджував, що він вояків у великих містах на лівому березі Дніпра. аж ніяк не бажав смерті Брюховецького, козаки Однак результат таких дій гетьмана виявився схопили-таки лівобережного гетьмана, прикувати несподіваним — усе Лівобережжя завирувало. до гармати, а потім забили на смерть. Часи були День у день козаки та селяни готувались повста­ жорстокі, а розправа швидкою. Ніхто з українських ти проти чужинців. літописців навіть не поспівчував Іванові БрюхоБрюховецький швидко зрозумів, що накоїв. вецькому, який пішов із життя у віці 45 років, бо Він навіть не уявляв собі, якої шкоди спричинять всього п’ять років тому він таким же звіряче жор­ московські війська Україні. В 1666 році московські стоким чином позбавився власних конкурентів — воєводи почати поголовний перепис населення, Якима Сомка та Василя Золотаренка.

обклали українців подушними податками, які йшли до московської казни, почали забирати при­ бутки з торгівлі та винокуріння, отримали юрис­ дикцію над некозацьким населенням країни. Геть­ ман втратив право підтримувати стосунки з інши­ ми державами і навіть вимушений був просити прислати в Україну митрополита з Москви.

Через рік в Андрусові під Смоленськом Мо­ сковське царство підписало мирну угоду з Поль­ щею.

Згідно з нею Україна ділилася на дві частини:

лівий берег залишався у власності Росії, а правий отримувача Польща Що ж стосується Січі, то вона потрапляла під протекторат обох держав.

Розуміючи, що булава от-от вислизне з його рук, гетьман Брюховецький, який вже отримав боярський сан, утнув таке, що на кілька століть забезпечило йому місце в списку, який щонеділі читався в усіх московських церквах і починався зі слів: «Да будуть прокляті на віки віків злі крадії та розбійники...» у 1667 році цей природжений інтриган почав готувати антимосковське по- С. Васильківський. «На варті»

0 ІА М Ж

–  –  –

І. Рєпін. «Запорожці пишуть листа турецькому султанові»

У 1667 році, після Андрусівського перемир’ між Москвою та Польщею, Сірко зайняв гостро я антиросійську позицію. І не дивно: за цією угодою цар віддав Польщі Правобережжя, а Запорозь­ ка Січ потрапила під владу двох держав одночасно. Однак про татар і турків отаман теж не забував. Восени 1667 року Сірко разом з отаманом Іваном Рогом здійснили один з найвдатніших походів на володіння кримського хана. За словами літописця Григорія Самовидця, козаки «орду зламали, і мусив хан уступати». Бшьше 2000 бранців —українців, росіян, білорусів — отримали свободу внаслідок цього походу, а 1500 з них пішли разом із визволителями на Запорожжя.

походи на Крим. Тоді козакам вдалося частково зу ж вирядила до Москви посольство, яке зруйнувати Бахчисарай. повідомило російський уряд, що татари почали Ні турки, ні татари, ні шляхта нічого не могли частіше спустошувати українські землі. Також заподіяти з непереможним лицарем степів, але і польський уряд попереджав: через відсутність його подолала зрада У квітні 1672 року Івана Сірка загроза нападу Османської імперії на Росію Сірка підступно схопив та видав царському уряду та Польщу стрімко зростає. Тож московський полтавський полковник Федір Жученко, якого уряд був вимушений повернути кошовому волю.

підтримати кілька інших старшин. Жученко ви­ Сірко повернувся додому й одразу ж виру­ сунув проти знаменитого запорожця брехливі шив у похід на Істам-Кермен, а потім —на Очаків.

звинувачення, маючи на меті не допустити поя­ За короткий час він встиг нагнати на татар ви Сірка на черговій козацькій раді. Зрадники і турків такий жах, що султан видав спеціальний тільки-но відібрали гетьманство у Дем@на Мно­ фірман, у якому наказав молитися в мечетях за гогрішного й прагнули побачити на його місці загибель Сірка. Але ще майже п’ять років мину­ ли в походах і боях, у яких Сірко не зазнав жодної Івана Самойловича Але Іван Сірко міг претен­ дувати на булаву. Кошового відвезли спочатку до поразки. Лише влітку 1680 року бойовий отаман Москви, а потім царський уряд без суду й слідства раптом занедужив і першого серпня тихо поки­ проголосив Сірка «державним злочинцем» нув цей світ. Поховали його там, де зараз розта­ і відправив його до Сибіру, у Тобольськ. Січ одра- шоване дно Каховського моря.

0 ІА М Ж Петро Дорошенко (1 6 2 7 -1 6 9 8 ) Цей визначний український політичний та військовий діяч, гетьман України від 1665 до 1676 року, народився в Чигирині. Його батьки були нащадками знатного козацького роду. Пет­ ро Дорошенко отримав прекрасну освіту, вільно володів кількома мовами, у тому числі польсь­ кою і латиною. Коли Петро подався до козацько­ го війська, невідомо, але чи міг він у ті часи обра­ ти для себе інший життєвий шлях?

У 1648—1657 роках Дорошенко приєднався до армії Богдана Хмельницького. На той момент він був звичайним козаком і писарем Чигирин­ ського полку. Кмітливого хлопця помітив «бать­ ко Хмель» і почав надавати йому відповідальні доручення. Так, саме Дорошенко вів переговори з польським і шведським урядами. Після смерті Хмельницького Петро, який був противником союзу з Москвою, підтримав нового гетьмана Івана Виговського. У 1660 році Дорошенко

–  –  –

Яким (Яків) Сомко (7 -1 6 6 3 ) Яким Сомко походив із переяславської міщан­ ської сім’ї і був родичем гетьмана Богдана Хмель­ ницького: сестра Якима, Ганна, стала першою дру­ жиною «батька Хмеля» і матір’ю всіх його дітей.

Звичайно ж, і на вищому щаблі влади великий гетьман не забув про Сомка. У 1652 році той от­ римав чин прилуцького полковника, а ще за два роки, виконуючи дипломатичне доручення геть­ мана, їздив до Москви.

По смерті Богдана Хмельницького полковник Сомко спробував остаточно прибрати владу над почав шукати нових прибічників. Він близько Лівобережною Україною. Більшість старшини зійшовся з ніжинським полковником Василем Зо- його підтримала, але московський уряд це обран­ лотаренком (теж родичем померлого гетьмана че­ ня не затвердив. До речі, правомірність виборів на рез шлюб сестри), і в 1659 році приятелі без­ гетьманство брата першої дружини Богдана застережно допомагали московським військам під Хмельницького не визнав і колишній близький командуванням воєводи О. Трубецького захопити приятель Сомка Василь Золотаренко. Справа в то­ Лівобережну Україну. Одразу після цього Яким му, що брат третьої дружини славетного «батька Сомко присягнув на вірність російському царю Хмеля» також прагнув заволодіти булавою....

і став переяславським полковником. У 1663 році на так званій Чорній Раді, що про­ У 1660 році на Переяславській Раді Якима водилася під Ніжином, Яким Сомко знову вису­ Сомка було проголошено наказним гетьманом нув свою кандидатуру на виборах гетьмана. Але Лівобережної України. Але, отримавши владу, козаків не влаштовувала його політика. Яким він виступив проти Слободшценського трактату Сомко зазнав поразки і за наказом Івана Брюховирішив, що місце наказного гетьмана його вже вецького був заарештований.

не влаштовує. Через два роки на раді в Козельці У тому ж році наказного гетьмана стратили в місті Борзні на Чернігівщині.

–  –  –

У 1668 році Іван Самойлович узяв участь у повстанні проти московської влади. Коли Іван Брюховецький загинув і наказним гетьманом на Лівобережжі було проголошено Дем’яна Многогрішного, Самойлович щиро підтримав останнього і в тому ж році отримав посаду чернігівського полковника.

Втім, доля не дала Самойловичу затримати­ ся на цьому місці. У 1669—1672 роках йому дове­ лося обійняти посаду генерального судді. Вже в цьому високому ранзі Самойлович несподівано Нова Січ. Реконструкція В. Ленченка Іван Самойлович діяв під девізом: «Або все, або нічого». Узявши до рук булаву, він перш за все забажав об’ днати під своєю владою Лівобережну і Правобережну Україну. Задля досягнення цієї є мети Самойлович розпочав боротьбу проти гетьмана правого берега Дніпра Петра Дорошенка.

Під час Чигиринських походів проти турків 1677 і 1678 років Іван Самойлович особисто керував козацьким військом. Прихильник сильної централізованої влади, він сподівався, що зможе домог­ тися того, щоб гетьманство стало спадковим. За часів його правління було здійснене масове пере­ селення українського населення з правого берега на Лівобережжя, що значною мірою сприяло відродженню економічного життя Гетьманщини.

Однак козацтву було за що ображатися на свого обранця. Козаки висловлювали невдоволення тим, що з вини Самойловича Українська православна церква втратила свою незалежність і в 1686 році опинилася під проводом Московського Патріархату. До того ж великі податки на утриман­ ня московських залог, що покладалися на місцеве населення, виявилися занадто важким тягарем.

Козаки почали хвилюватися, старшина почала надсилати московському цареві доноси. Самойло­ вичу закидали зловживання владою й таємні зносини з Кримським ханством.

Д ем ’ян Многогрішний (1621-1703) Дем@н (Демко) Многофішний народився у 1621 році в місті Коропі на Чернігівщині в озацькій родині. Перші письмові згадки про цю людину належать до 1649 року, коли вже розгор­ нулася Національно-визвольна війна 1648—1657 років. Ім’я військового осавули Демка Многофішного тоді значилося в Зборівському реєстрі.

У 1665—1669 роках Дем’ян Многогрішний за­ ймав посаду чернігівського полковника, і в 1668 році як противник Андрусівського перемир’я брав участь в антимосковському повстанні. Він щиро підтримував політику гетьмана Дорошенка, і той, як тільки видалася нагода, призначив полковника наказним гетьманом Лівобережжя.

Після того як Дорошенко повернувся на правий берег Дніпра, Многогрішний круто змі­ нив свої політичні уподобання. Це було спричи­ нено тим, що московські війська під командуван­ ням воєводи князя Ромодановського вдерлися на Сіверщину. Міста Ніжин і Чернігів потрапили в облогу, в інших населених пунктах Лівобережжя розмістилися російські військові залоги, промосковська частина старшини та православно­ го духовенства вимагали від наказного гетьмана Наказний гетьман Д ем ’ н Многогрішний я співпраці з московським урядом. До того ж від Дорошенка не було, так би мовити, ані слуху, ані У середині квітня 1672 року проти М но­ духу, тож розраховувати на підтримку правобе­ гогрішного було висунуто звинувачення в дер­ режного козацтва не доводилося. жавній зраді. Гетьмана піддали тортурам і при­ Довідавшись про це, московський уряд і стар­ рекли до страти. Однак уряд замінив смер­ шинська верхівка обурилися і вирішили покарати тну кару на довічне заслання до Сибіру разом «зрадника». У ніч із 12 на 13 березня 1672 року з усією родиною. Ш істнадцять років колишній в Батурині кілька старшин за підтримки началь­ володар Л івобережжя провів у в’язниці, а че­ ника московської залоги заарештували Дем’яна рез деякий час після виходу на волю постригся Многофішного. Гетьмана зв’язали й видали пред­ в ченці.

ставникам царського уряду. За звичаєм, його Помер Дем’ян Многогрішний в Іркутську одразу вивезли для суду до Москви. в 1703 році.

–  –  –

Захар Іскра (7 -1 7 3 0 ) Захар Іскра, полковник корсуньський у 1684 — 1707 роках, — одна з найпомітніших постатей української військової історії 17—18 століть. Од­ нак, як це часто буває, історичні документи до­ несли до нас тільки згадки про події, в яких брав участь цей козацький ватажок. Що ж стосується Козацькі пістолі подробиць його біографії, то вони, на жаль, за­ лишилися «поза кадром». тривало протягом 1702—1704 років. Тоді Кор­ У 1683 році Захар Іскра брав участь у боях суньський полк, на чолі якого стояв Захар Іскра, польсько-українських військ під командуванням розгромив коронне військо під Немировом та Бер­ Яна II Собеського проти турецької армії під дичевом; затогу ж Білої Церкви козаки примусили Віднем. Через три роки він приєднався до козаць­ капітулювати. Згодом, під натиском військ польсь­ ких полків, які саме вирушали в похід у Молдавію, кого гетьмана А Сенявського, Іскра зі своїм пол­ де панувати на той час турки. А в 90-х роках 17 ком відступив на лівий берег Дніпра Після століття про Іскру заговорили як про одного підписання Прутського трактату 1711 року Іскра з керівників національно-визвольної боротьби протягом багатьох років займав високі посади українців проти польської шляхти, яка розгорну­ в полковій адміністрації Стародубського полку.

лася на Правобережжі. Полковник також був од­ Із життя цей загартований воїн пішов десь ним із керівників повстання Семена Патія, яке близько 1730 року.

–  –  –

Мартин Пушкар (7 -1 6 58) Дата народження першого провідника П ол­ тавського полку Мартина Пушкаря невідома, як нема відомостей про його дитинство та юність.

Одне можна сказати точно: на Запорож ж і Мартин перебував протягом дуж е довгого часу; там моло­ дий козак навчився віртуозно фехтувати, зареко­ мендував себе як людина дуж е здібна, розумна, здатна швидко приймати важливі рішення, і амбіційна. Це призвело до того, що в березні 1651 Бердиш Б. Хмельницького року Пушкар перебрав на себе командування ко­ зацькими полками і прийшов на допомогу Іванові Богуну, який боронив Вінницю. На Переяслав­ проголосив імена одразу чотирьох своїх наступ­ ській раді 1654 року полковник зібрав навколо ників, серед яких був і полтавський полковник.

себе однодумців і разом із ними почав умовляти Тому Виговський, ледве здобувш и гетьманство, козаків перейти «під руку Москви». Тоді саме Іван зробив усе можливе, щоб усунути небезпечного Богун намагався перешкодити Пушкареві прово­ конкурента.

дити таку агітацію, але цього не знадобилося — Але Пушкар на той час заручився п ідтрим ­ запорож ці у своїй більшості стали на сторону кою січовиків та їхнього кош ового отамана прихильників угоди з Москвою. Якова Барабаша, написав низку дон осів цареві Мартин Пушкар, опинившись у стані пере­ (мовляв, гетьман прагне налагодити стосунки можців, став зверхньо ставитися до інших козаць­ з Польщ ею та Кримом, щ об відірвати У країну ких старшин, бо потай вважав себе майбутнім від М осковії) та вирішив скинути Виговського гетьманом. Однак на булаву мав надію і генераль­ з гетьманства за допом огою свого полку. От ний писар Іван Виговський. Д о того ж Богдан тільки М осква, яка вже встигла добряче втом и­ Хмельницький на останній своїй Раді справу щодо тися від «м алоросійських сварок», виріш ила своєї волі з цього приводу аж ніяк не прояснив: він відмовчатися.

–  –  –

Подвиг трьохсот під Берестечком. За переказом, купка козаків майже Михайло три години утримовали натиск поляків, опинившись по груди у болоті Миклашевський У протиборстві з амбіційним і впливовим «військовий товариш». Так зватася привілейована полковником Іван Виговський показав себе частина козацтва в Гетьманщині з часів Богда­ винахідливим і жорстоким володарем. З допомо­ на Хмельницького. «Військові товариші» за гою хитрості він підпоїв вояків Полтавського соціатьиим статусом наближатися до полкової полку, а коли ті понапиватися до нестями, скори­ старшини і мали значний вплив на військові стався послугою німецьких найманців і крим­ й державні справи, їх головним обов’язком була ських татар, щоб нещадно знищити бунтівників. військова служба за власний кошт.

Побачивши, як обернулася справа, кошовий ота­ У 1675 році Михайло Миклашевський був об­ ман Барабаш поспіхом вирішив повернути своїх раний глухівським городовим отаманом. Із тієї козаків на Січ.

А інші сановиті спільники Пушка­ пори його військова кар’єра стрімко пішла вгору:

ря в гетьманському таборі зачаїлися. у 1679—1682 роках він займав посаду Н іж ин­ Того ж дня за наказом гетьмана Виговського ського полкового осавули, по тому став генератьбуло винищено близько 15 тисяч повстанців. ним хорунжим, а з 1683 року — генератьним оса­ Виговський звелів відрубати голову полковнику вулою козацького війська. У 1689—1706 роках Мартину Пушкарю і виставити цей «трофей» Миклашевський перебував на посаді староу Полтаві на площі — на острах змовникам. дубського полковника і приділяв багато уваги справі заселення земель північної Гетьманщини Михайло Миклашевський та розвитку українського мистецтва (саме М и­ хайло Миклашевський збудував своїм коштом (бл. 1640-1706) знаменитий собор Св. Юрія в К иєво-ВидубеМ иклаш евські — український козацько- цькому монастирі). Н е обминув він і лав стар­ старшинський рід. Засновником роду вважають шинської опозиції, що виступала проти політики Андрія Миклашевського. Дати народження та гетьмана Івана Мазепи; у 1703 році полковник смерті цього реєстрового козака Чигиринської розпочав таємні переговори з литовсько-поль­ сотні невідомі. Найзнаменитіш им представни­ ським урядом, оскільки волів бачити Україну ком цієї родини вважається син Андрія М ихай­ третім рівноправним членом Речі Посполитої.

ло, український військовий і держ авний діяч Ч ерез три роки М ихайло М иклаш евський кінця 17 — початку 18 століття. Із 1671 року загинув під час одного з боїв, що точилися на він значився в реєстрі Війська Запорозького як околицях міста Н есвіж.

Ніжин. Гравюра

–  –  –

Ця пам’ тка є однією з найвидатніших, і перш за все тому, що має цілком світський, я загальноукраїнський характер. Поряд з іншими літописними творами 17 століття вона здається винятковою за своєю самобутністю й оригінальністю викладення подій, яким свідком був сам автор. Як історичне джерело «Літопис Самовидця» містить повідомлен­ ня про такі факти, які не зафіксовані в жодних документах або ж всіляко перекручені й спаплюжені. Мова і стиль Самовидця позбавлені книжності, риторичних прикрас і максимально наближені до народної староукраїнської мови. Жодний дослідник минуло­ го українського народу не оминає це історичне джерело, якому у свій час надали найви­ щих оцінок відомі вчені та письменники Т. Шевченко, М. Максимович, М. Костомаров, О. Левицький, І. Франка, Д. Багсиїій та Д. Яворницький. Але найголовнішою таємницею цього незрівнянного літопису протягом майже двох століть була відповідь на запитан­ ня: хто ж саме був тим славетним Самовидцем?

–  –  –

• Із середини 17 століття козаків, які жили за межами володінь Запорозької Січі, називали городовими, на відміну від запорожців низових.

Кожний козак був зобов язаний нести військову службу. Переважна більшість не включених у державний реєстр — так званих не­ реєстрових — козаків не визнавала влади шляхетської Польщі й поповнювала склад війська Запорозької Січі.

–  –  –

ПРОТИСТОЯННЯ

Наприкінці 17 століття Україна опинилася людину. Він був знайомий з усім а здобут ками в ж ахливому становищі. Правий берег Дніпра цивілізації, м ав низку талантів і був до того перетворився на суцільну пустелю, і таке про­ ж природженим політиком. Щирий патріот, типриродне становище було закріплено двома М азепа зробив фат альну помилку: мріючи про між держ авними ум овам и. Лівий же берег, повну держ авну самостійність України, він який перебував під владою Росії, був густо з а ­ зробив ст авку не на народ, а на привілейований селений, і населення все прибувало, бо з П раво­ стан суспільст ва, вваж аючи, що саме ст ар­ береж ної України сюди переходили цілими се­ шина зможе підтримати його у протистоянні лами. Натомість лівобереж на старшина, з московським урядом. Іван М азепа прагнув цілком забувш и і про інтереси рідного краю, «вибудуват и» Україну на зразок сусідніх і про прагнення українського народу, дбала держ ав, а там — і у Польщі, і в Угорщині, тільки про свої власні інтереси. То були часи і у Волощині — володарю вали монархи та ари ­ найбільшої ворож нечі і дем оралізації серед стократія, наділена всілякими привілеями.

старшини: кожний захоп л ю вав зем лю, де Отже, і М азепа поставив собі за найголовнішу і скільки мож на, і грабував народ. Старшина мет у створити т аку аристократію в Україні, на той час уж е почала вважати себе дворян­ вваж аючи, що її існування є головною за п о р у­ ством, і це сталося завдяки тому, що з ’явився кою майбут ньої незалеж ності.

проводир, який із власних переконань під­ Помилка видатного гетьмана мала для України т римував старшинські зазіхання і тим самим ж ахливі наслідки. Вона лишилася залишків приваблю вав цей суспільний прошарок до себе. автономії і старовинних прав, значної долі М ова йде про гетьмана Іван М азепу, найбільш культ урних здобутків і перетворилася на час­ освічену серед тогочасних українських діячів тину Російської імперії.

01АМ Ж

–  –  –

в М оскву, призводили лиш е д о страт донощ иків і противників гетьмана.

В 1689 році М азепа був представлений м о­ л о д о м у царю П етру І і о д р а зу й о м у сп о д о б а в ­ ся, б о належ ав д о ти х «н ови х л ю дей », яких ш укав р осій ськ ий правитель. С прави гетьма­ на свідч ил и про відданість. М азепа створив нові регулярні полки, п обудував ф лоти лію козацьких су ден, відкрив кілька ти пограф ій, п еретворив К иєво-М оги ля н ськ и й колегіум на академ ію європ ейськ ого рівня, до п ом іг скла­ сти академ ічну бібл іотек у, власним кош том відкрив багато м іських і сільських шкіл, зроби в із Б атурина к ул ьтур н о-освітній центр, збудув ав на річці Самарі нові ф ор тец і, посилав козацькі п олки проти ш ведів, відновив кілька старо­ винних храм ів і сп ор уди в 12 н ови х церков. У се це б у л о у русл і петровських реф орм, і цар все уваж ніш е п ри слухався д о порад українського «чародія». Н а Гетьманщ ині М азеп а ладив зі Церква І. Мазепи старш иною, щ о раніш е вдавалося м ало кому, ПРОКЛЯТИЙ І ОСПІВАНИЙ П ісля перемоги шведів під Нарвою, М азе­ па вирішив почати переговори з Карлом XII.

Н евдовзі Україна та Ш веція уклали між собою угоду. С еред іншого, там значилося, що «все...

визнане колиш ньою власністю українського народу, буде передано чи збереж ено для україн­ ського князівства». Однак у ріш учий момент після Полтавської битви, коли М азепа приєднав­ ся до табору шведського короля, за ним пішла тільки жменька старш ини з лівобереж ного геть­ манату. Інші «аристократи» вирішили не ризи­ кувати й залиш итися на боці Петра І. П ісля п о­ разки шведів під Полтавою, Іван М азепа утік на підвладну Т урції територію й осів у Бендерах.

Російський самодержець намагався викупити у турків «злодія», що стільки часу водив його за ніс, але отримав від султана відмову.

–  –  –

У 1922 році прямий спадкоємець сина Полуботка, Остап, прибув із Бразилії до Відня, де зустрівся з послом УРСР Ю. Коцюбинським. Він показав фотокопію заповіту гетьмана і за ­ пропонував: якщо представники української влади допоможуть йому отримати спадщину з англійського банку, гроші будуть передані Україні. Сам Остап претендував тшьки на один відсоток коштів свого предка. Керівництво УРСР зробило запит, і представник «Bank o f England» під час зустрічі з Ю. Коцюбинським офіційно визнав існування гетьманського внес­ ку. Існувало лише три перешкоди — відсутність оригіналу заповіту, непризнання Англією на той час існування УРСР і те, що видача такої суми, на яку перетворились червінці Полубот­ ка з відсотками, була здатна зруйнувати тогочасну британську економіку.

01А М Ж Цікаво!

• Мазепинці —родове село гетьмана України Івана Мазепи —розташоване у Білоцерківському районі Київської області.

У 1994 році тут встановлено пам ятник цьому видатному історичному діячеві. Село існує із середини 16 століття, втім назва його пов’язана не тільки з гетьманом. За переказом, після поразки виступу Івана Мазепи проти московського поневолювання, сюди привели кілька десятків козаків-мазепинців, закутих у кайдани, і московська кавалерія показово розтоптала їх копитами своїх коней на сільському майдані. На цьому місці зберігся курган, насипаний в пам ’ ть про ту нелюдську я Національний банк Англії у Лондоні розправу.

–  –  –

КІНЕЦЬ ВЕЛИКОЇ ЕПОХИ У ході тривалих війн за панування в українських і багато попередніх, ст ала надією та прит ул­ зем лях між Росією, Річчю Посполитою, Туреч­ ком для всіх, хто не хотів миритися з чужими чиною і Кримом, у 18 столітті Україна вияви­ порядками в Україні.

лася роздробленою: Слобожанщина, Л івобе­ І не дивно: з 1783 р о к у імператриця К ат ери­ реж ж я, Київ і Запорожж я опинилися під на IIвве л а кріпосне право в Україні, ост ат оч­ владою Росії, а Правобережжя — під владою но позбавивш и україн ц ів традиційних во л ь­ Речі Посполитої і Туреччини. Н адалі цими зем ­ ностей. Селяни опинилися в повнійзалеж ност і лями заволоділи дві імперії — Російська та від поміщиків. їх примуш ували до виконання Австрійська. Розчленування українських з е ­ тяж ких й принизливих робіт, ж орстоко к а ­ мель було закріплено системою міжнародних рал и, кидали до т юрем, віддавали в солдати.

угод. Єдиний народ був розколотий і опинився Поміщики т оргували селянами наче рабам и, у сфері впливу різних культ ур. вимінювали на мисливських собак, п рограва­ Уже в першій половині 18 століття уряд ли в карт и. Ж иття на селі стало нестерпно царської Росії поступово гот ував ум ови для тяжким.

ліквідації Гетьманщини. Після зруйнування Але Україна ще пам ’ятала інші часи — коли її Запорозької Січі й ліквідації 1775 р о к у Зап о­ народ знаходив достойні відповіді на всілякі розького козачого війська козаки розбрелися по кривди та несправедливості. Протягом усього різних краях. К ілька тисяч із них перейшли на 18 століття і на правому, і на лівом у берегах т урецьку територію, де в околицях Очакова Дніпра спалахували козацько-селянські по­ і Аккермана заснували Задунайську Січ, яка встання, повстання гайдамаків. Саме гайда­ проіснувала аж до 1828 р о к у. Задунайці зб е ­ маки спричиняли такі великі й криваві народні рігали звичаї і уст рій Запорож ж я, і ця Січ, як заворушення, яким стала Коліївщина 1768року.

0 ІА М Ж Петро Калнишевський (1690-1803) Петро Калнишевський народився в селі Пустовойтівка Лубенського полку і прожив неймовірно довгий вік — аж 112 років. Цей уславлений діяч ко­ зацтва походив з української шляхти. Він був військовим осавулом, потім суддею Війська Запо­ розького низового, а в 1762 році січове товариство обрало його своїм кошовим отаманом.

Щоправда, того ж року, після зустрічі в Москві з царицею Катериною II, уряд подбав, щоб Кални­ шевський був усунутий із цієї посади — у Петер­ бурзі не сподобалися його відвертість й повна відсутність раболіпства. Але вже в січні 1765 року, всупереч царській волі, старшина знову обрала його кошовим. Тоді ще ніхто не знав, що Кални­ шевський стане останнім кошовим отаманом ни­ зового Запорозького Війська...

Талановитий адміністратор і дипломат, Петро Калнишевський обіймав цю посаду аж до 1775 року, і за цей час багато зробив для економічного та культурного піднесення Запорожж я, для захи­ Петро Калнишевський сту його державної автономії, колонізації зап о­ різьких степів, пош ирення хліборобства й тор­ довічно заслано до Соловецького монастиря. Тре­ гівлі. Він відстоював права Запорож ж я, задля тього серпня 1775 року Катерина II видала мані­ чого неодноразово їздив із депутаціями до Петер­ фест, у якому проголошувалося: «...Нет теперь бурга, намагався посилити свою владу і обм еж у­ более Сечи Запорожской в политическом ея уродстве». Всі пункти маніфесту фактично зводилися вав права старшини та козацьких рад. Все пере­ шкоджало планам уряду імперії щодо поширення до звинувачення запорожців у захопленні та російської присутності в Україні. присвоєнні чужої власності та в намаганні створи­ За відвагу, виявлену під час російсько-туре- ти незалежне управління.

цької війни 1768—1774 років, Військо Запорозьке Кошовий отаман був надто помітною фігурою, дістало від цариці подяку. Калнишевського було щоб від нього можна було здихатися потайки. Цар­ ський уряд не ризикнув фізично знищити Кални­ нагороджено орденом Андрія Первозванного, він отримав чин генерал-лейтенанта. Але навіть це не шевського, натомість у 1775 році 85-річного козаць­ змогло перешкодити остаточному знищенню Січі. кого проводиря заарештували й відправили до На засіданні російського уряду 23 квітня 1775 року Соловецького монастиря, куди він прибув наприкінці князь Григорій Потьомкін виступив із проектом липня 1776 року. Монастирському керівництву було ліквідації Запорозької Січі, а 4 червня за схвале­ наказано утримувати його «без відпусток, заборони­ ним планом стотисячне військо під командуван­ ти не лише листування, але й спілкування з іншими ням генерал-иоручика Петра Текелі, повертаючись персонами, та тримати під вартою солдатів».

із турецької війни, обступило Січ, скориставшись Протягом багатьох років Калнишевський від­ тим, що Військо Запорозьке ще перебувало на ту­ бував ув’язнення в одиночній камері, причому його контакти із навколишнім світом практично припи­ рецькому фронті. Не маючи достатніх сил, щоб бо­ ронитися, Калнишевський змушений був здати нилися. Камера кошового отамана була жахливим місцем: кам’яний лантух завдовжки три метри і зав­ свою фортецю без бою.

Загарбники пограбували військову скарбницю, вишки у зріст людини без опалення, замість вікна — щілина, забрана подвійними гратами, подвійні двері.

військові припаси, січовий архів, козацьку церкву.

Разом із старшиною Петра Калнишевського було Стіни камери завжди були вогкими й вкритими заарештовано і на пропозицію того ж Потьомкіна пліснявою, а повітря — задушливим. Вистачало там ОСТАННІЙ; СВЯТИЙ І ПРАВЕДНИЙ і пацюків, з якими в’язню доводилося вести нескінченну боротьбу.

З цього холодного пекла Калнишевський вибирався тільки одиндва рази на рік — у Великий та Успенський пости. Тоді, під по­ силеним конвоєм, охоронці відводили старого кошового до церкви, не дозволяючи йому перемовитися з кимось хоч єдиним словом.

Лише за 12 років Калнишевського перевели до однієї з келій, де було хоч трохи світліше і не так волого.

«Порційних грошей» отаман отримував один карбова­ нець на добу — і це було єдиною милістю з боку влади, бо карбованець на той час вважався великими гроши­ м а На заощаджені кошти в’язень відремонтував свою келію, а наприкінці життя придбав для монастиря Євангеліє вартістю 2435 карбованців.

Нарешті за указом нового імператора Росії Олек­ сандра І у 1801 році 111-річний отаман був помилува­ ний і отримав право на вільний вибір місця проживан­ ня. За своїми літами і станом здоров® Калнишевський зостався ченцем у монастирі, де й помер два роки по тому.

Д о самої кончини пам’яті та розуму старого козака заздрили навіть зовсім молоді люди. Похований Петро Калнишевський на головному под вір® Соло ве цького монастиря перед Преображенським собором.

На його могильній плиті викарбовано напис:

Імператриця Катерина II «Здесь погребено тело в Бозе почившего кошевого бывшей некогда З а ­ порожской грозной Сечи казаков атамана Петра Калнишевского, со­ сланного в сию обитель по Высочайшему повелению в 1776 году на смирение. Скончался 1803 года октября 31 дня смертию благочестивою, доброю».

У 2008 році Помісний собор Української православної церкви Київського Патріархату ухватив приєднати праведного кошового отамана Катнишевського до чину святих під ім’ям Петра Багатостраждатьного. Пам’ять святого Петра Багатостраждального вшановується 14 жовтня, у день Покрови Пресвятої Богородиці — покровительки українського козацтва.

–  –  –

Антін Головатий (1744-1797) Антін Головатий народився в козацькій старшинській родині. Коли йому ще не вмновішлося навіть 13 років, батьдо Кч іці нсьічої ч куреня 11і. її ї.

або ж Нової Січі, місце розташування зараз персбуваї

–  –  –

28 червня 1791 року Чорноморське козацьке військо взяло участь у штурмі фортеці Мачин.

Це була остання операція для Чорноморської козачої флотилії. Пісчя підписання в Галаці мирної угоди, яке відбулося двома днями пізніше, козаки повернулися додому і почали готуватися до колонізації відвойованих земель між Бугом і Дністром — саме це обіцяв товариству князь Потьомкін, який розраховував таким чином забезпечити спокій та безпеку у прикордонній смузі.

Але 5 жовтня фельдмаршал раптово помер, а ЗО жовтня 1792 року імператриця Катерина II вирішила, що козаків краще депортувати на Таманський півострів на Кубані. Тих, хто не заба­ жав переселятися, чекаю покріпачення. Чорноморську флотилію перевели на Кубань ще21 трав­ ня, до опублікування царського наказу: чайки вийшли з Аккерману та Очакова у свій останній морський похід —у вигнання.

01А М Ж

–  –  –

І. Айвазовський. «Комиші на Дніпрі»

з колишніх запорозьких козаків волонтерські Повернувшись на Кубань, отаман продовж у­ когорти, але вона виявилася досить невдалою. вав займатися влаштуванням війська на нових Лиш е під час подорожі імператриці Катери­ територіях. Утім, виснажений походами і тяж ­ ни II Тавридою 1787 року той-таки Потьомкін кою хворобою, 14 січня 1797 року Захарій Чепіга представив їй колишніх запорозьких старшин, помер і був похований на тому місці, де згодом і серед них Захарія Чепігу. Під час цієї зустрічі був зведений Катеринодарський собор.

козаки отримали дозвіл створити військові ф ор­ Зберігся опис церемонії похорону кошового мування з колишніх запорожців на російській отамана, складений військовим писарем Т и­ службі — так зване «Вірне військо чорномор­ мофієм Котляревским. Труну отамана везли на ських козаків», із наданням для його вояків пев­ колісниці, запряженій шістьма вороними кіньми, них привілеїв. Це подіяло, і кількість чорномор­ по обидва боки його йшли по шестеро старшин із запаленими свічами, спереду несли кришку із ського козацтва почала швидко зростати.

Після переселення за наказом імператриці чор­ хрестоподібно покладеними на неї двома шабля­ номорських козаків на Кубань (1792) Захарій ми, подарованими царицею Катериною II й кня­ Чепіга займався адміністративними та господар­ зем Потьомкіним. Поруч вели двох улю блених ськими справами війська, брав участь у розбудові верхових коней Чепіги й на подушечках із зел е­ кубанського кордону. Саме він вибрав місце для за­ ного сукна несли його нагороди. Усі військові снування майбутнього міста Катеринодар. регалії супроводжували кошового в останню У 1794 році вибухнуло повстання у Польщі, путь. Дванадцять разів процесія зупинялася, й два козацькі полки під проводом Чепіги було і дванадцять разів військовий священик читав відряджено до війська, яким керували Микола Євангеліє, після чого піші й кінні козаки палили Рєпнін та граф Суворов. За участь у штурмі вар­ зі своїх рушниць, а пушкар стріляв із гармати.

шавського передмістя Прага Чепігу було нагород­ П ід гарматний салют труна доблесного воїна жено орденом Святого Володимира 2-го ступеня. була опущ ена в могилу...

0ІА М Ж

–  –  –

Максим Залізняк (бл. 1740-1768) В умовах всевладдя і сваволі шляхти, пере­ слідувань православ® й загального покріпачення на Правобережжі, яке перебувало під владою Речі Посполитої, ватажки народних повстань — а най­ частіше ними ставали вихідці з козацтва — користу­ ватися співчуттям і підтримкою українських селян і духівництва. Протягом майже всього 18 століття дії бунтівників-гайдамаків призводили до вели­ ких народних повстань, найбільшим і найкривавішим з яких стато повстання 1768 року — воно увійшло до історії під назвою «Коліївщина».

Очолили це повстання Максим Затізняк і сотник надвірної охорони Іван Гонта. Саме трагічним подіям цього часу присвячена поема Тараса Ш ев­ ченко «Гайдамаки».

їм ® козацького ватажка Максима Затізняка стало символом стихійного народного опору націонатьному й релігійному гніту. Він народив­ ся в козацькій родині в селі біля Чигирина. Батько Послушник Мотронинського монастиря Максим Залізняк

–  –  –

Йосип Гладкий (1 7 8 9 -1 8 6 6 ) Йосип Гладкий — людина, на якій майже завершується історія січового козацтва.

О станній кош овий отаман Задун айської Січі (з 1827 рок у), наказний отаман А зовського ко­ зацького війська, генерал-майор, Гладкий був вихідцем із козацтва Золотонош ського повіту П олтавської губернії. Він народився у селі М ельники, д е його батько займав посаду сіль­ ського голови. С ім ® Гладких була досить за ­ м ож ною — ж одни й із трьох синів, коли при­ йш ла черга йти у військо, не піш ов у солдати, зам ість них відправили найманців. П ісля см ерті батька Й осип отримав у спадок добри й шмат зем лі, а в 1813 році одруж ився з козачкою села того ж Золотонош ського повіту Ф ео д о сією М а­ зур. У п одруж ж я Гладких невдовзі народилося четверо дітей, утримувати сім ’ю та сплачувати обтяж ливі податки ставало дедалі важче.

Тому в 1820 році Й осип Гладкий залишив сім ’ю на утриманні брата М аксима і подався ш у­ кати чумацьких заробітків. Але авантюрна вдача козацького нащадка згодом далася взнаки. В О де­ сі Гладкий почав працювати бондарем і через дея­ кий час намагався одружитися на служниці свого хазяїна. Коли ж випадково стало відомо, що він уж е одруж ений і має чотирьох дітей, йому дове­ лося тікати д о Керчі, а далі вештатися аж до тих С. Васильківський. «Задунайський козак»

пір, поки він не опинився за Дунаєм.

–  –  –

А. Сластіон. «Проводи на Січ»

ЖИВЕ СЛАВА І ВОЛЯ КОЗАЦЬКА З а своє більш ніж двохсотлітнє існування З а ­ Подальша доля українського козацтва ви­ порозька Січ відіграла величезну роль у бо­ ріш увалась по-різному для «сіроми», тобто рот ьбі україн ського народу з польською найбіднішіх козаків, і заможної старшини. Ча­ і татарсько-турецькою агресією. Навіть її стина запорожців утворила два «пикинерсьпідступний розгром, здійснений за наказом ім ­ ких» полки, що ввійшли до складу російської ператриці Катерини II у 1785 році, не знищив армії, інша частина розселилася в степах українське козацтво. Природжені вояки, обо­ Лівобережжя і зайнялася мирною працею, а ті, ронці кордонів, що свято берегли традиції та кому не припали до душі ці заняття, невелики­ давні вольності, були примушені шукати собі ми ватагами під видом відходу на рибні промис­ місце в нових історичних обставинах. ли пробралися на турецьку територію і засну­ Могутня Російська імперія, до складу якої на вали біля Очакова нову Січ. Цих запорожців той час увійшла значна частина українських налічувалося понад сім тисяч, і вони майже на­ земель, не могла змиритися з існуванням Січі певно належали до «сіроми», бо не були зв ’язані на її теренах. Доки Січ була поза переділами ніяким майном. Довідавшись про це, царський імперії або на її рубеж ах і боролась із зовнішніми уряд вислав на північ і заточив у монастирі ворогами, московські володарі згодні були колишніх вождів запорожців: кошового Калнитерпіти її як мінливого напівсоюзника-напів- шевського, суддю Головатого і писаря Глобу —бо підданого. Але коли Січ опинилась усередині побоювався, що й інші запорожці підуть за тими, імперської території, миритися далі з існу­ хто подався в Туреччину, і на південно-західному ванням цієї «держ ави в держ аві» царський уряд кордоні знову з ’явиться значна військова сила, не міг. Ліквідація Запорозької Січі стала для яку можна використати проти імперії. Від Ту­ Росії нагальною потребою, і першим це зрозум ів реччини ж Росія заж адала повернути запо­ Петро І, а за ним — Катерина II. рожців, але ні турки, ні самі запорожці на це не погодилися. Турецький уряд офіційно визнав Туреччини і воювати проти греків, які були козаків Задунайської Січі своїми підданими і до­ православними. Ось чому рішення Йосипа зволив їм жити і промишляти на Дунаї, а за це Гладкого, останнього кошового «задунайців», служити султанові «піше і конно». який вирішив на початку чергової росій ськоРозпорядженням султ анської влади запорожці т урецької війни прийняти російське підданст ­ не були задоволені, і серед них почалися за во р у­ во разом із своїми козаками, неможна вваж а­ шення. Частина козаків повернулася в Росію ти зрадою. З тих «задунайців», хто пішов за і вступила у створене в 1783 році Чорномор­ Гладким, було сформовано Азовське козаче ське козаче військо, яке після війні Росії з Туреч­ військо, згодом оселене між М аріуполем і Б ер ­ чиною в 1793 році було переселено до уст я ріки дянськом. Там воно і проіснувало до 1860 року, Кубані і поклало початок Кубанському козачо­ коли було переселено на Кубань і влилося в К у ­ м у війську, що проіснувало до 1917року. банське козаче військо.

Ще кілька тисяч козаків, одерж авши д о з­ На цьому остаточно заверш ується історія віл авст рійського Імператора, переселилися Запорозької Січі — але не козацтва.

в Австро-Угорщ ину й осіли у нижній течії ріки Бо найкращі риси, присутні українськом у ко­ Тіси. Але в Авст рії козаки зат рималися недо­ зацт ву, цьому унікальном у історичному ф е­ вго і незабаром розсіялися по світах. Одні по­ номену, увійш ли в плоть і кров українського вернулися в Росію, інші направилися за Д унай. народу, стали н евід’ємною частиною його Задунайська Січ проіснувала до 1828 р о к у, але національної самосвідомост і. І нема такого і вона поступово т анула завдяки відходу біль­ українця, який хоч декілька р а зів у житті не відчув себе справж нім козаком — з тих, хто ших чи менших груп козаків на батьківщину — до українських земель. Д о того ж козакам до ­ найвище за життя цінував волю й ненавидів водилося брати участ ь у військових справах кривду та несправедливість.

Змін КОЗАЦЬКИЙ Р О Д О В ІД

О с т а п ( О с т а ф ій ) Д а ш к е в и ч ( 5 ). Д м и т р о В и ш н е в е ц ь к и й ( Б а й д а ) ( 6 ).

С а м ій л о К іш к а ( 8 ). Б о г д а н Р у ж и н с ь к и й ( 1 0 ). Іван П ід к о в а ( 1 2 ). Я к ів Ш а х ( 1 3 ). С а м ій л о З б о р о в с ь к и й ( 1 4 ). Т и х ін Б а й б у з а ( 1 4 ). К ш и ш т о ф К о с и н с ь к и й ( 1 5 ). С е в е р и н Н а л и в а й к о ( 1 6 ). М а т в ій Ш а у л а ( 1 8 ). К ш и ш т о ф К р е м п с ь к и й ( 1 9 ). Ф е д ір П о л о у с ( 1 9 )




Похожие работы:

«Приложение ДОГОВОР № Номер Дистанционного банковского обслуживания по системе "Клиент-Банк" г. Москва. ""_ 20 Акционерный Коммерческий Банк "Легион" (акционерное общество), именуемый в дальнейшем Банк, в лице _, действующего на основании _, с одной стороны и в лице, действующего на основании, именуемый...»

«Содержание 1. Планируемые результаты обучения по дисциплине (модулю), соотнесенные в планируемыми результатами освоения образовательной программы 1.1.Цель и задачи освоения дисциплины. 5 1.2.Компетенции обучающегося, формируемые в результате освоения дисциплины (модуля).. 5 1.3. Знания, умения и навыки, получаемые в ходе обучения. 5 2. Место...»

«УТВЕРЖДАЮ: Первый проректор д.э.н., проф. Исаенко Е.В. "22" апреля 2016 г. Аннотации к рабочим программам дисциплин учебного плана направления подготовки (специальности) 38.02.07 "Банковское дело" Дисц...»

«www.anares.ru Методы экспресс-анализа в задаче оценки режимной надежности с учетом краткосрочного прогнозирования поведения системы А.Б. Осак, А.И. Шалагинов, А.В. Домышев, Д.А. Панасецкий, Е.Я. Бузина ИСЭМ СО РАН, г. Иркутск osakalexey@mail.ru Введение В современных условиях фу...»

«БОЙЛЕРЫ КОСВЕННОГО И КОМБИНИРОВАННОГО НАГРЕВА Сравнение водонагревательных систем Конструкция и типы бойлеров Преимущества Недостатки Бойлер Не требуется разрешение на установку Доп. затраты на дополнительную обвязку бойлера Простота обслуживания Кол-во горячей воды ограничено объемом и мощностью Обесп...»

«Міністерство освіти і науки України Дніпропетровський національний університет ім.О.Гончара Кафедра автоматизованих систем обробки інформації РОБОТА З ПРОЦЕСАМИ ТА ПОТОКАМИ В ОПЕРАЦІЙНИХ СИС...»

«Задания B4 по географии, практика, www.ctege.info Задания В4 по географии 1. В каких трёх из перечисленных стран основная часть электроэнергии производится на ТЭС? Соответствующие цифры запишите в ответ.1) Кувейт 2) Россия 3) Бразилия 4) Норвегия 5) Франция 6) Саудовская Аравия Решение. Основная часть электроэнергии...»

«ОБЪЯВЛЕНИЕ ОБ ЭЛЕКТРОННЫХ ЗАКУПКАХ СПОСОБОМ ЗАПРОС ЦЕНОВЫХ ПРЕДЛОЖЕНИЙ N:170013 1. в лице "Восточные МЭС" (наименование заказчика) объявляет о проведении электронных закупок способом запроса ценовых предложений Швейная продукция среди ОИН (наименование закупки) 2. Перечень лотов № Наимен...»

«Раскрытие информации о системе оплаты труда в ООО "Морган Стэнли Банк" в 2016 году 1. Общий объем оплаты труда членов исполнительных органов и иных работников, принимающих риски в 2016 году Тыс. руб. Фиксированная часть оплаты труда членов испол...»

«Условия публичной оферты о заключении договора страхования Страховщик ОАО "АльфаСтрахование" в соответствии со ст. 435 Гражданского кодекса РФ предлагает Вам заключить договор страхования в соответствии с "Правилами страхования граждан, выезжающих за пределы постоянного места жительства" (далее – Правила страхования) на...»

«OAO Cir 289 AN/167 Представление данных об авиационных происшествиях и инцидентах (ADREP) Статистический ежегодник — 2000 Утверждено Генеральным секретарем и опубликовано с его санкции Март 2002 года Международная организация гражданской авиации Опубликовано Международной орган...»

«Задания А10 по географии, практика, www.ctege.info Задания А10 по географии 1. В какой из перечисленных стран средняя плотность населения наибольшая?1) Япония 2) Турция 3) Бразилия 4) Мексика Решение. Япония — 337 чел/кв. км. Турция — 93 чел/кв. км. Бразилия — 2...»

«РОССИЙСКОЕ АКЦИОНЕРНОЕ ОБЩЕСТВО ЭНЕРГЕТИКИ И ЭЛЕКТРИФИКАЦИИ "ЕЭС РОССИИ" ЭКСПЕРТНОЕ ЗАКЛЮЧЕНИЕ Настоящее экспертное заключение составлено Научно-исследовательским институтом электроэнергетики (ОАО ВНИИЭ), 115201, Мо...»

«ИНВЕСТИЦИОННЫЙ ПАСПОРТ Кардымовского района Смоленская область 2016 ИНВЕСТИЦИОННЫЙ ПАСПОРТ КАРДЫМОВСКОГО РАЙОНА Уважаемые дамы и господа! Рад сердечно приветствовать всех, кто проявил интерес к нашей древней, героической Смоленской земле, кто намерен реализовать здесь свои...»

«Автоматизированная копия 586_290514 ВЫСШИЙ АРБИТРАЖНЫЙ СУД РОССИЙСКОЙ ФЕДЕРАЦИИ ПОСТАНОВЛЕНИЕ Президиума Высшего Арбитражного Суда Российской Федерации № 3602/11 Москва 27 сентября...»

«Аккаева Халимат Алиевна, Эндреев Марат Магазалиевич КРИМИНАЛИСТИЧЕСКИЕ ТЕОРИИ И УЧЕНИЯ КАК СОСТАВЛЯЮЩИЕ МЕТОДОЛОГИЧЕСКОЙ ОСНОВЫ ИНФОРМАЦИОННО-ПОИСКОВЫХ СИСТЕМ РЕГИСТРАЦИИ ГРАЖДАН Статья раскрыв ает методологические основ ы криминалистических теорий, лежащих в о...»

«iconBIT HTravel S mk2 Руководство пользователя iconBIT HTravel S mk2 User Manual Содержание 1. Введение 1.1. Информация об устройстве 1.2. Основные функции 1.3. Комплект поставки 1.4. Инструкция по безопасности 2. О плеере 2.1. Пульт управления 3. Глав...»

«"Международная жизнь".-2009.-№2-3.-С.13-26. СНГ ТЕРРИТОРИЯ РЕАЛЬНОГО СОТРУДНИЧЕСТВА Сергей Николаевич Лебедев, председатель Исполнительного ко митета Исполнительный секретарь СНГ. О СОДРУЖЕСТВЕ независимых государств в последнее время пи шут довольно много и противоречиво. Одни концентрируют внима ние на...»

«УДК 622.012:658.5:622.68 С.Ж. Галиев, д-р техн. наук, проф., А.А. Бояндинова, канд. техн. наук, доц., Ж.А. Адилханова, ИГД им. Д.А. Кунаева К.К. Жусупов, д-р техн. наук, С.Е. Пуненков, АО "Костанайские минералы" МЕТОДИКА ОПЕРАТИВНОГО МОНИТОРИНГА И УПРАВЛЕНИЯ РУДОПОТОКОМ Маа...»

«Государственное автономное образовательное учреждение высшего профессионального образования "Московский городской университет управления Правительства Москвы" Институт высшего профессионального образования Кафедра социально-гуманитарных дисциплин УТВЕ...»

«Инструкция по работе с социальным сервисом Plickers Сервис Plickers позволяет реализовать быструю обратную связь от класса (аудитории родителей, слушателей), мобильные голосо...»

«Теория расписаний Е. В. Щепин Школа Яндекса по анализу данных Оглавление 1. Алгоритмы теории расписаний 2 2. NP-полные задачи 6 1. Алгоритмы теории расписаний Задачи одного процессора. Дана совокупн...»

«Вопросы – Ответы по порядку осуществления выплат страхового возмещения вкладчикам ОАО "СИБНЕФТЕБАНК" ОАО "Сбербанк России" осуществляет прием заявлений и выплату страхового в...»

«Аналитический обзор №5 май 2007 Ипотечное кредитование и секьюритизация АНАЛИТИЧЕСКИЙ ОБЗОР МАЙ 2007 Содержание Новости и события..1 Зарубежный опыт: последние новости рынка секьюритизации активов в США.4 Практика кредитования: кредиты с пла...»

«CR-3115 ИНСТРУКЦИЯ ПО ЭКСПЛУАТАЦИИ Радио/Будильник Radio/Alarm clock CR-3115 | инструкция по эксплуатации Будильник со встроенным цифровым радиоприемником GAL CR-3115 Общая информация На дисплее устройства одновременно можно получить информацию о текущем в...»

«Национальная библиотека РД им. Р.Гамзатова Отдел редких книг Каталог книжных коллекций Выпуск III Прижизненные издания произведений деятелей русской литературы XIX – первая половина XX вв. Махачкала – 2008 От составителей...»

«Некоммерческое акционерное общество "АЛМАТИНСКИЙ УНИВЕРСИТЕТ ЭНЕРГЕТИКИ И СВЯЗИ" Кафедра "Телекоммуникационные системы" Специальность 6M071900 "Радиотехника, электроника и телекоммуникации" ДОПУЩЕН К ЗАЩИТЕ Зав. кафедрой к.т.н., _Шагиахметов Д.Р....»

«Замечания и предложения Совета Ассоциации профсоюзов работников непроизводственной сферы Российской Федерации к проекту Программы поэтапного совершенствования системы оплаты труда при оказании государственных (муниципальных) услуг,...»

«ль " аа Всемогущий) Шй дд Церковь "Э (Бог 07/23/ 2016 / PHINEAS Финеес Числа 25:10-30:1 1Царств 18:46-19:21 Иоанна 15-17 Pinchas stands for Pani Chas-which means he had mercy on my face С большей Значение имени Финеес вероятностью можно говорить о древнее...»








 
2017 www.book.lib-i.ru - «Бесплатная электронная библиотека - электронные ресурсы»

Материалы этого сайта размещены для ознакомления, все права принадлежат их авторам.
Если Вы не согласны с тем, что Ваш материал размещён на этом сайте, пожалуйста, напишите нам, мы в течении 1-2 рабочих дней удалим его.